Спомин про 24 серпня 1991 року

З самого ранку 24.08.1991 року вдома чекали на початок трансляції засідання Верховної ради УРСР. Наближався історичний момент, коли Україна проголосить відновлення своєї державної самостійності. Сталося! Ейфорія, радість, очікування…обличчя Чорновола памʼятаю. Якось камера телебачення саме його емоції показала найкраще. У тата десь «з загашників» навіть виявилася пляшка коньяку на цей випадок.

В Чернігові день був вітряним та прохолодним, зовсім не літнім, скоріш - осіннім, але коли мені зателефонував Павло (Паша) Бєлаш з ідеєю пройтися, я погодився. Говорили про те, про що говорили усі. Про Незалежність!!! Чернігів видався мені того історичного дня дещо малолюдним. Більшість городян святкували вдома очікувану подію, хтось - навпаки…лив сльози. Ну ви в курсі, що собою являло наше місто «савєтскіх отставніков».

Наступного дня мене запросив до себе «дід Бугаєвич» ( Ігор Васильович Бугаєвич )…ми були у дружніх відносинах та й ще сусіди. Дід Бугаєвич давав мені час від часу читати українську газету з Польщі «Наше слово», яка на момент совка не поширювалася і взагалі рахувалася, як «націоналістіческая» (ну типу, як порно в совку 😉😉😉). Він діставав її прямо з Польщі, бо писав щось для них. Тоді дід Бугаєвич сказав пророчі слова, які я памʼятаю до сьогодні: «…не радій, попереду велика кров, вони не відпустять і слід буде це пeрeжити…» .
Але живемо, але виборюємо, проходимо свій тернистий шлях.

Зі святом, наша рідна Вітчизно! Слава Тобі! Слава героям Твоїм!
Вистоїмо і переможемо!

Віктор ГЛИБА