Співчуття мовчанням

У Санкт- Петербурзі я бував не раз. Це в Москві - жодного разу і не тягнуло навіть до війни. А в Пітері був доволі часто, бо там живе мій армійський друг. Зрештою, Петербург - місто, що стоїть на кістках українських козаків, у якому замучили чернігівського полковника, наказного українського гетьмана Павла Полуботка, де останній Великдень зустрів Тарас Шевченко і де він став вільним та академіком гравюри...

Трагедія, що сталася в пітерському метро, в українському суспільстві відгукнулася ...мовчанням. Були, звичайно, належні слова співчуття офіційних осіб - хоча й не перших, як, скажімо, хоч і першого, але заступника Голови Верховної Ради Ірини Геращенко. Були і незрозумілі співчуття від популярного співака Вакарчука, але загалом суспільство наше відреагувало оцінками та прогнозами, проте не співчуттям.

Бо як мудро написав наш земляк і мій товариш Ростислав Мартинюк - дослідник російського угро-фінства, "справжнє співчуття - це виявляти цілком певну строгість до грішника. Такою строгістю до порушника законів є недопущення інваліда на Євробачення. Такою строгістю до громадян країни-агресора є промовиста мовчанка під час терактів на її території. Це і є досконале співчуття, яке МОЖЕ допомогти грішнику видужати, а жертві - не стати рабом дурної чуттєвости. Якщо ігноруються такі прості правила, то Самойловою стає Вакарчук, а русскімі - всі українці".

До цього не варто щось додавати, крім прогнозів. Андрій Левус, народний депутат, один із командирів Самооборони на Майдані: "Теракти в Пітері - фсбшна технологія для встановлення повноцінної диктатури. Україна має мобілізуватися. Оскільки наступним актом у таких фсбшних виставах є війна. Версій щодо того, що сталося, може бути багато. І ми почуємо їх безліч. Одне незмінне - це абсолютно стандартна політтехнологія ФСБ та Кремля. Наскільки б цинічно це не звучало. В будь-якій ситуації, коли Путін втрачає підтримку населення, він успішно бореться с тероризмом. Через "перемогу" тероризму він і до влади прийшов, ми всі це пам'ятаємо. І тут йому абсолютно байдуже на жителів, які опиняються не в тому місці, не в той час. Бо для нього його ж громадяни - лише ресурс, який відновлюється, а "баби ще нарожают".

Володимир Горбач, ще один наш земляк, наразі - відомий політичний оглядач: "Схоже на те, що гебня хоче залякати пітерців після проявів громадського протесту - щодо намірів передачі Ісакієвського собору РПЦ і, особливо, проти корупції начебто Медвєдєва…
Коштів для соціально підкупу населення вже майже немає, тож залишається інша форма контрлю - страх.
Путінський режим постав зі страху переляканих мас перед чеченською війною й терористичними актами. Може і впаде він від того самого… Тоді, щоправда, зовнішнім ворогом була Ічкерія, а зараз - Україна. Тож слідкуймо за реакцією".

Зрештою, коли російські окупанти посунули були на Маріуполь і гинули мирні люди, я чекав співчуття від своїх російських друзів, то у відповідь почув - щось на зразок "не треба воювати, треба екакуюватися". Куди - за Дніпро, чи за польський кордон? Ні, у відповідь я їм не буду радити не користуватися пітерським метро чи евакуюватися за Урал. Просто помовчу.

Василь ЧЕПУРНИЙ