Сьогодні -- 100-річчя смерті Лесі Українки
Видатна українська поетеса -- цими заяложеними словами не сказано нічого. Зате, як розповісти що людина з дитинства боролася зі своєю хворобою туберкульозу кісток і при цьому творила високохудожні речі... А як ще й додати скільки в неї було чоловіків -- то тоді образ Лесі Українки стає набагато ближчим і людянішим.
Попутно чомусь лізе в голову нагадування про дурні гендерні дослідження новітніх шукачів чогось такого, як ось у Соломії Павличко, що на основі листування робить висновок про лесбійську любов Лесі та Ольги Кобилянської. Як ми далеко відійшли від 19 сторіччя, коли слова "любий друг" були загальновживаними у культурному середовищі і не тягли за собою сучасних сексуальних вивихів.
Скажімо, читаю як Андрій Чайківський з Галичини пише незнайомому особисто Михайлу Коцюбинському у Чернігів "коханий друже". І що? А нічого! Така культура була тоді і нічого лізти в неї з сучасними вивертами. Бо ще вже тоді казати про Ганну Барвінок, яка свого чоловіка Пантелеймона Куліша називала виключно "дружина"?!
Леся Українка у дитинстві на Йордан застудила ноги, з чого розвинулася хвороба кісток. Мабуть, через це вона не любила церкву і за заповітом ховали її без попів. Хоча це тема ширшого дослідження -- вся тодішня українська інтелігенція не любила церкву, і чи не в цьому одна з причин наступу большевизму-атеїзму?
Всі знають її "Лісову пісню", але Леся написала багато інших драм -- скажімо, "Неофіти" потребують і сьогодні нового прочитання. Шкода, що чернігівські театри глухі до її творчості. Бо не знають. Не читають. В тому числі академічний, який би просто таки мусив би мати в репертуарі хоч одну п'єсу видатної українки.
А ще ми не пам'ятаємо, що батько Лесі Українки -- Петро Косач народився у Мглині, що тепер належить Росії. Колись чернігівська "Просвіта" пропонувала чернігівській владі відзначити ювілей видатного фольклориста, батька Лесі Українки з поїздкою у Мглин і вшануванням його пам'яті. Але оскільки це нагадувало б російській владі про українську Стародубщину -- наша влада забоялася...
Останні роки свого життя Леся провела, поправляючи своє здоров’я в Єгипті та на Кавказі. Вона померла 1 серпня 1913 року у Грузії, а похована вона на Байковому кладовищі у Києві.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |