Сливи і серце

Час від часу він мені телефонує зі своєї старезної нокії.

«Хто це?» - лагідно питає.
«Це я», - кажу я.

«Аааааа…» - мовить він без тіні здивування.
«Як ви?» - питаю.

«Гріх жалітися, ганьба хвалитися».
«Значить добре».

«Мені добре, бо я більше серед дерев, ніж людей».
«Як урожай?» - цікавлюся.

«Сливи вродили».
«То буде файна сливовиця».

«Скажеш, коли покуштуєш…»
«Чи я не знаю. Ковтнеш - і за хвилю такий посмак, наче з‘їв жменю сливок».

«А я заглядатиму в очі - чи блиснули іскринки, - стримано додає він. - Тоді сливовиця направду добра».
«А як цього року виноград?» - питаю.

«Так собі. Вино не буду робити».
«Чому?»

«Бо тиск».
«Підвищений чи понижений?»

«Не знаю, бо не міряю».
«А серце?»

«Що серце?»
«Не болить?»
«Переболіло, затерпло. Я його не чую. Відколи онук на фронті…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ