Скарги Данути на Леха
Із записок провінційного читача
Книга - відверта. Але інколи та відвертість трохи таки незручна. Бо коли через всю книгу дружини знаменитого поляка Леха Валенси Данути проходить просто таки нав'язлива, як зубний біль, скарга на чоловіка - мені це набридає. Як мінімум.
Не дарував ніколи квітів, ніколи не гуляв з дітьми, ніколи з нею нічого не обговорював, проміняв родину на політику, не дослухався порад, заздрив популярності після отримання Нобелівської премії миру, що замість нього отримувала в Осло - все це Данута Валенса пише про свого чоловіка, першого президента пострадянської Польщі.
...Пригадалося, як колись ми сміялися у "Просвіті" з розповіді Олександра Мисюри, автора монографії про Олександра Кониського, про якого писали, що був нещасливий у сімейному житті і при цьому мав з дружиною чотирьох дітей. Ото нещастя! Так погано було жити з дружиною, у якої не тільки гроші відібрав на українські справи, але й народили 4 дітей...
Так ось у Валенс дітей восьмеро. І авторка мемуарів пише, як раділа появі кожного з них. Але, виходить, що на старість (вона 1949 року народження), коли діти роз'їхалися, завівши (здебільшого невдало, бо порозлучалися) свої сім'ї, вона виявила себе нещасною через, звісно, чоловіка... Хтось же має бути винуватим. Ну, а жінка ж винуватою ніколи не буває .
Хоча і суперечить сама собі, бо розповідає, як чоловік, ставши президентом, телефонував додому щодня, а на вихідні прилітав додому (родина у Гданську, столиця - у Варшаві). Чи ж випадково одна з дочок просто обожнює свого батька? І чи ж такий він поганий чоловік та батько?
Власне, про політику Данута Валенса пише доволі немало. Цікаво було дізнатися, що поляки - такі ж сварливі, як і українці. Скажімо, знаменита Валентина Александрович, зі звільнення якої розпочався страйк на Гданській судноверфі, гризла Валенсу досхочу. (До речі, вона українка, але й інші опозиціонери вимагали, щоб Валенса поступився лідерством). Як паясничав знаменитий Адам Міхнік, падаючи на коліна перед Валенсою. Як, що природньо для польського гонору, Валенсу не сприйняла варшавська еліта, бо де ж - простий електрик керує гоноровими, з гербами П'ястів і Конєцпольських, урядовцями! Данута нарікає на поляків, що не вміють цінувати своєї історії - ну просто як про українців! Зрештою, мала би пригадати слова Юзефа Пілсудського, який казав про своїх поляків - народ пєнькний, а людзе курви...
Василь ЧЕПУРНИЙ
Книга - відверта. Але інколи та відвертість трохи таки незручна. Бо коли через всю книгу дружини знаменитого поляка Леха Валенси Данути проходить просто таки нав'язлива, як зубний біль, скарга на чоловіка - мені це набридає. Як мінімум.
Не дарував ніколи квітів, ніколи не гуляв з дітьми, ніколи з нею нічого не обговорював, проміняв родину на політику, не дослухався порад, заздрив популярності після отримання Нобелівської премії миру, що замість нього отримувала в Осло - все це Данута Валенса пише про свого чоловіка, першого президента пострадянської Польщі.
...Пригадалося, як колись ми сміялися у "Просвіті" з розповіді Олександра Мисюри, автора монографії про Олександра Кониського, про якого писали, що був нещасливий у сімейному житті і при цьому мав з дружиною чотирьох дітей. Ото нещастя! Так погано було жити з дружиною, у якої не тільки гроші відібрав на українські справи, але й народили 4 дітей...
Так ось у Валенс дітей восьмеро. І авторка мемуарів пише, як раділа появі кожного з них. Але, виходить, що на старість (вона 1949 року народження), коли діти роз'їхалися, завівши (здебільшого невдало, бо порозлучалися) свої сім'ї, вона виявила себе нещасною через, звісно, чоловіка... Хтось же має бути винуватим. Ну, а жінка ж винуватою ніколи не буває .
Хоча і суперечить сама собі, бо розповідає, як чоловік, ставши президентом, телефонував додому щодня, а на вихідні прилітав додому (родина у Гданську, столиця - у Варшаві). Чи ж випадково одна з дочок просто обожнює свого батька? І чи ж такий він поганий чоловік та батько?
Власне, про політику Данута Валенса пише доволі немало. Цікаво було дізнатися, що поляки - такі ж сварливі, як і українці. Скажімо, знаменита Валентина Александрович, зі звільнення якої розпочався страйк на Гданській судноверфі, гризла Валенсу досхочу. (До речі, вона українка, але й інші опозиціонери вимагали, щоб Валенса поступився лідерством). Як паясничав знаменитий Адам Міхнік, падаючи на коліна перед Валенсою. Як, що природньо для польського гонору, Валенсу не сприйняла варшавська еліта, бо де ж - простий електрик керує гоноровими, з гербами П'ястів і Конєцпольських, урядовцями! Данута нарікає на поляків, що не вміють цінувати своєї історії - ну просто як про українців! Зрештою, мала би пригадати слова Юзефа Пілсудського, який казав про своїх поляків - народ пєнькний, а людзе курви...
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |