Сибір неісходима
Західний Сибір і Центральний Казахстан, Перм і Москва — таким був маршрут нещодавньої подорожі чернігівського письменника і мандрівника Олександра Волощука. На відміну від попередніх, ця подорож мала статус спеціальної пошукової експедиції — наш земляк займався підготовчою роботою до майбутніх зйомок документального фільму про петербурзьку схимонахиню Ганну Іговську. Мандрівник розповідає:
— Це була жінка складної і важкої долі. Народилася 1907 року в Санкт-Петербурзі, з дитячих років стала глибоко віруючою людиною, пережила жахи ленінградської блокади, під час якої поховала батька та брата, згодом потерпала від голоду в Сибіру, а в 1944-му за власну глибоку віру була засуджена на вісім років таборів за статтею 58, частина 10 («антирадянська агітація»). Відбувала покарання на лісоповалі в Якутії, де зимові морози сягали 55 – 60 градусів.
Ганна Сергіївна Іговська упродовж багатьох років вела щоденникові записи, які називала своєю «генеральною сповіддю». Згодом шістнадцять товстих зошитів її спогадів були опубліковані, й тоді про долю цієї жінки дізналися багато православних людей. Серед них був і настоятель Свято-Георгіївського храму міста Тирниауза (Кабардино-Балкарія) ієромонах Ігор (Васильєв). У нього виникла думка зняти документальний фільм про життя «нової сповідниці» Ганни Іговської, а оскільки я з ним підтримую давні дружні стосунки, то пристав на його пропозицію допомогти у створенні фільму.
Тож стартувала моя експедиція з улюбленого благословенного Кавказу, а найперше шлях проліг до Західного Сибіру, на північ Омської області. Експедиція була добре профінансована, тому подорожував я здебільшого не автостопом, а «цивільно» — потягами та автобусами. Потрапити до Сибіру взимку — це взагалі казка! Засніжена тайга, широкі крижані ріки, 35-градусний мороз (який, до речі, досить легко переноситься), щирі та гостинні сибіряки.
Упродовж тижня в Тарському та Знам’янському районах Омської області я шукав людей, які б пам’ятали Ганну Іговську, знімав на фото і відео місця, що фігурують в її щоденниках, насолоджувався чудовими зимовими краєвидами. А на Водохреще, 19 січня, брав участь у хресній ході та освяченні води на великій сибірській річці Іртишу в місті Тарі.
З Омської області поїхав до казахстанської Караганди. У цьому місті жила від 1955 року і до самої смерті в 1994-му схимонахиня Ганна, тут вона й похована. Вдалося поспілкуватися з людьми, які знали її, а також знайти могилу Ганни Іговської — на старому кладовищі поблизу Михайлівки (колишнє робітниче селище, яке нині входить до меж міста). Запам’яталося те, що могилу я шукав якраз на власний день народження, 23 січня, долаючи півметрові, а то й більші снігові замети на кладовищі (кількома годинами раніше Караганду «накрив» зимовий буревій).
Для мене Караганда була також цікава і своїм «гулагівським» минулим. Адже саме тут у 1930-х – 1950-х роках знаходився КарЛаг — один з найбільших таборів системи ГУЛАГу. За 40 кілометрів від Караганди відвідав містечко Долинку — колишню «столицю» КарЛагу, де збереглося чимало споруд та пам’яток тієї доби. Цікаво, що і в Долинці, і в самій Караганді дуже багато людей і досі живуть у старих одноповерхових саманних будинках, таких собі «вдосконалених напівземлянках».
Далі маршрут експедиції проліг через Єкатеринбург у Перм (ніколи раніше не доводилося відвідувати ці місця), а звідти — в Москву. У Білокам’яній пощастило познайомитися і поспілкуватися з 78-річною Софією Руковою — духовною донькою відомого священика Олександра Меня, яка упродовж 15 років жваво листувалася з Ганною Іговською.
Подальша робота стосовно зйомок майбутнього фільму виконуватиметься вже без мене, я ж отримав справжнє задоволення від серйозної пошукової діяльності і відвідання нових місць.
Фото Олександра ВОЛОЩУКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |