Школи нового типу — для дорослих

Національна система освіти продовжує удосконалюватися. Про це свідчить хоча б такий факт - в Україні неухильно зростає кількість шкіл нового типу – громадсько активних. Лише у рамках програми «Школа як осередок розвитку громади», яку з 2003 року за організаційної та фінансової підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта реалізує Всеукраїнський фонд «Крок за кроком», їх уже створено 445.

Нещодавно згаданий Фонд підсумовував свою проміжну роботу, спрямовану на активізацію створення в нашій країні громадсько активних шкіл. З цією метою було проведено дводенну конференцію, участь в якій взяли провідні українські та закордонні освітяни і науковці.

По закінченню заходу президент Громадської Академії педагогічних наук, доктор педагогічних наук, професор Лідія ДАНИЛЕНКО відповіла на запитання журналіста Національного прес-клубу «Українська перспектива».

- Як би ви оцінили реалізацію програми «Школа як осередок розвитку громади»?
- Як будь-яка програма, дана програма має чітку ціль і завдання, тому вона є успішною. Достатньо сказати, що програма за час свого існування спромоглася чимало зробити для просування в Україні концепції громадсько активної школи.

- Програма охопила всю територію України чи обмежилася лише окремими її регіонами?
- Програма представлена в 19 пілотних регіонах України, але свою діяльність вона зуміла поширити і на інші території. Можна сказати так - своєю роботою програма охопила майже всю Україну. І це цілком природно, адже в кожному регіоні є громадсько активні школи і такі, які хочуть набути цього громадського статусу.

- Наскільки важливою для України є потреба в громадсько активній школі і що треба зробити для того, аби якнайшвидше всі шкільні заклади перетворити на громадсько активні?
- Наскільки важливим для України є виконання першого пункту Конституції, в якому записано, що наша країна є демократичною державою? Якщо цей пункт важливий, то так само важливо мати громадсько активні школи. Бо через громадсько активну діяльність освітніх закладів демократизується система освіти. Водночас демократизується і суспільство в цілому, наша держава. На мій погляд, цей напрям роботи є вкрай важливим і тому його потрібно всіляко розвивати.

- У чому полягає основна відмінність громадсько активної школи від звичайної?
- Це цікаве запитання. Протягом багатьох років ми на нього прагнули відповісти. Відповіді шукали на конференціях, семінарах, у книжках, самі розробляли критерії громадської активності учасників навчально-виховного процесу школи, порівнювали їх з міжнародними стандартами. У декого може скластися враження, що в міжнародних стандартах громадсько активної школи немає нічого нового, такого, чим би раніше не користувалася вітчизняна школа. Але новації все таки є. Зокрема, новим для таких шкіл є визнання пріоритетів демократичного управління, партнерства, волонтерства, самоврядування, співпраці з бізнес-структурами, громадськими організаціями, батьківською громадою. Раніше також працювали з батьківськими радами, але переважно їх не сприймали у якості батьківської громади. І тому їх вплив на шкільне та позашкільне життя залишався обмеженим.
Дехто стверджує, що в педагогіці нічого нового вже не можна придумати. Як на мене, це помилкове твердження. Насправді українська школа перебуває в нових для себе умовах. Останнім часом кардинально змінився оточуючий світ: суспільство демократизується, в економіці запроваджуються ринкові механізми, люди пристосовуються до різних нововведень. Завдання сучасної школи – не просто дати дітям знання, а й навчити їх жити в постійно змінюваному суспільстві.

- Чи передбачає створення громадсько активної школи впровадження якихось особливих шкільних програм, якоїсь специфічної підготовки викладачів, чи справа обмежується винятково організаційними питаннями?
- Навчальні програми, за якими вчаться учні в школі, є державним стандартом. І не важливо, яка це школа – ліцей чи гімназія, інклюзивна чи громадсько активна, особистісно орієнтована чи «школа-уніформа» або якась інша, але стандарт навчання залишається незмінним.
Що ж до організації навчального процесу, то саме тут відбуваються зміни. Тому вчителям і керівникам шкіл треба вчитися не тільки тому, які інновації застосовувати у навчальному процесі, а й які застосовувати в управлінні. Як організовувати навчальний процес для того, аби учень отримував від нього задоволення, вдовольняв суспільні потреби та реалізував їх повною мірою? І тут, ясна річ, зміни відбуваються на рівні мислення, усвідомлення, концепції. Якщо є ідея і технологія її досягнення, то треба рухатися вперед, і для цього формувати навколо цієї ідеї команду однодумців.

- Наскільки запитаною громадсько активна школа є в міській і, особливо, в сільській місцевості?
- У сільській місцевості громадсько активна школа є не просто запитаною. У відповідності до чинного законодавства, вона залишається вагомим елементом системи державно-громадського управління на селі. І тому для сільської місцевості концепція громадсько активної школи має стати базовою.
У містах своя специфіка. Вона полягає у тому, що міська громада не має достатньо оформленої нормативної або законодавчої бази. На території міст функціонує велика кількість юридично зареєстрованих громадських осередків і неформальних об’єднань. З усіма ними має співпрацювати громадсько активна школа.
Міська специфіка розширює коло завдань, які стоять перед громадсько активною школою, і водночас ускладнює їх виконання. І тому керівники міських шкіл мають більш рішучіше братися за реалізацію цих завдань.

- На ваш погляд, створення громадсько активних шкіл є спробою відродити давні освітянські традиції, які передбачали залучення громад до роботи навчальних закладів, чи сучасним «ноу-хау»?
- Я би не сказала, що це «ноу-хау». Це продовження гарних традицій вітчизняної школи. Що ж до «ноу-хау», то ним може бути будь-яка ідея, якщо вона є новою і запатентованою. Ідея громадсько активної школи, як ви розумієте, не є абсолютно новою для вітчизняної системи освіти і не потребує патентування.

- Громадсько активна школа є суто українською практикою, чи вона використовується і в інших країнах?
- У цивілізованому світі цей рух триває вже близько півстоліття. Пострадянські країни приєдналися до нього на початку нинішнього тисячоліття. Доволі активно такі школи розвиваються в Україні.

- Якщо школа перетворюється на основний осередок життєдіяльності місцевої громади, то яка роль за такої ситуації відводиться церкві, авторитет якої останнім часом зростає, бібліотекам, спортивним гурткам, аматорським театрам тощо?
- На мій погляд, ніхто і нікому в громаді не повинен «переходити дорогу». Навпаки, всі мають співпрацювати: школа має виконувати світську функцію, нести знання дітям; церква - розвивати духовні і моральні якості особистості; позашкільні заклади - розвивати інші особистісні якості учнів (фізичні, естетичні, художні, музичні, світоглядні тощо).
Школа не «перетягує» на себе всю місію громади. Вона об’єднує її елементи, інтегрується в неї, здатна щось регулювати, виокремлювати в щось особливе. Бо лише школа, наприклад, має ліцензію на надання освітніх послуг. Бібліотека такого права немає, але вона своєю діяльністю може посилювати освітнє середовище. І тому треба співпрацювати з бібліотеками, культурними центрами, громадськими осередками…

- Як становленню та розвитку громадсько активної школи може посприяти бізнес?
- Те, що в громадсько активних школах найбільша співпраця з бізнесом, це можна статистично підтвердити. Тому що вихід на зовнішнє середовище у громадсько активних шкіл набагато більший, ніж у, грубо кажучи, «пасивних шкіл», які не йдуть на контакт з підприємцями, не укладають з ними угоди про співпрацю, не узгоджують дії, не шукають інвестиції, а чекають, коли хтось прийде і повирішує наявні проблеми. Але я так скажу – з такою безініціативністю можна і не дочекатися сторонньої підтримки.
У європейському світі не заклади освіти йдуть до бізнесу, а бізнес крокує до них. Тому що саме там він бачить свою потенційну добре підготовлену (чи погано підготовлену) робочу силу. Сподіваюся, що невдовзі так само будуть діяти й українські підприємці. Адже вони мають зрозуміти, що інтелектуальний капітал в бізнесі вартує найбільше.

- Чи багато в Україні громадсько активних шкіл або таких, що за стандартами наближуються до них?
- У Всеукраїнському фонді «Крок за кроком», який реалізує програму «Школа як осередок розвитку громади», зареєстровано 445 таких шкіл. Цей показник доволі вагомий, бо будемо пам’ятати, що ми стартували з нуля. Відтак, маємо прогрес.
Але загалом в Україні більше 20 тис. шкіл. І якщо привернемо свою уваги до цієї цифри, то зрозуміємо, що нам ще працювати і працювати.

Микола ЛУГОВИЙ,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»