Щоб не трусилися архієрейські жижки

Що там і як то воно буде? А тим часом маємо міркувати над тим, на яких засадах має устійнитися Помісна Українська Православна Церква. Це все вирішуватиме архиєрейський Собор. І предстоятеля вибиратимуть архиєреї. Тим часом, в українській православній традиції чималу роль, крім духовенства, завжди відігравали і миряни. Хотілося б бути впевненим, що цього разу єпископи керуватимуться не особистими і не груповими інтересами, а інтересами УКРАЇНСЬКОЇ Церкви. Нехай Господь напоумить архиєреїв пам’ятати, що за їхніми плечима стоять мільйони вірян, а головне - правда Христова. Гадаю, що, на жаль, є архиєреї, звиклі до цілування ручок і до вигуків Іс полла еті деспота. Але їхнє СЛУЖІННЯ не в тому, а в тому, щоб допомагати морально гуртуватися вірянам довкола Христової віри і Національної церкви. Инакше вони ризикують перетворитися на митрополита Павла. Він, бідолашний, навряд чи здогадувався про якесь там СЛУЖІННЯ. Певно, собі думав, що Янукович і риги вічні. І прилапував разом з подєльніками бюджетні гроші, які Азіров щедро виділяв на Лавру. Він був певний, що ніхто не спитає. Але таки прийшли і питають. Це ще не питають сповна! Але питають. А тепер його каноніческіє жижки, судячи з усього, трусяться. Так і на тому Архиєрейському Соборі, що Статут прийматиме й Предстоятеля обиратиме. Нехай Бог напоумить їх не робити ніяких демаршів і демонстрацій на зразок: раз не по- моєму, то й об’єднуватися не будемо. В такому разі ми, віряни, їх спитаємо, чого вони НЕ ЗРОБИЛИ ТАК, ЯК МАЄ БУТИ. Сподіваємося, що вони керуватимуться Христовою правдою й інтересами Української церкви й українського народу. Нагадаю деякі історичні моменти, коли архиєреї цього не зробили. 1596 рік, коли саме самовдоволені єписокопи стали організаторами великого розколу. І митрополит Сильвестр Косів виглядав з Києва не так українське військо, як Радзивілла. Це українські миряни підтримували Православну церкву, а не Церква підтримувала українську справу! Київську митрополію роздерли за участи чернігівського єпископа Лазаря Барановича. І з "вченого" київського церковного начальства вийшов отруйний і брехливий "Синопсис", який віддавав києворуську спадшину московським царям. І Москва зробила його на довгі десятиріччя офіційним підручником історії, втовкмачуючи в голови русскій мір. І єпископи не зайняли принципової позиції в роки Руїни, за винятком митрополита Йосипа Тукальського. І переходу під московську руку не дуже вони опиралися. Це ж правда! Хотіли передовсім привілеїв на маєтки. І, як би це не було гірко казати, але й митрополит Мстислав Скрипник поводив себе, ой далеко не так, як би належало українському єпископові. Це все вписано в скрижалях історії. Ніхто не сховається! Тому тепер треба бути особливо пильними, щоб ніхто є єпископів не спокусився повестися негідно. Инакше український народ суворо з таких запитає і скаже привду. На смітнику історії місце знайдеться! В разі ж благополучного звершення великої справи, подякуємо і скажемо: Іс полла еті деспота. Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Арсен ЗІНЧЕНКО