реклама партнерів:
Головна › Новини › Невідома Україна

Що ж це була за війна?

22 червня виповнюється 71 річниця з дня нападу нацистської Німеччини на СРСР. Ця дата завжди горітиме кривавим полум’ям для майже кожної української сім’ї, роду. Адже з найбільш нелюдської війни, яку знає історія хтось в роду загинув. Зараз для більшості громадян це діди по материнській чи батьківській лінії. А кілька десятиліть тому це були батьки, брати, сини. Та загиблих матерів і дочок теж вистачало.



Для небайдужих, совісних людей завжди виникатимуть питання – чому війна взагалі сталась?

Чому вона забрала стільки людей? Чому таке жахливе співвідношення військових втрат у радянської та німецької сторін (десять до одного!)?



Чому велася з обох сторін звірячими методами?

Радянську версію більшість людей пам’ятає – «винуваті імперіалісти, які хотіли знищити миролюбний Радянський Союз, першу в світі країну трудящих … і т.д.». будемо відвертими – по всіх названих і не названих питаннях радянська історіографія давала облудні пояснення від імітації правди і замовчувань до відвертої брехні. Саме цікаве те, що СРСР немає вже 20 років, а правду про війну багато хто в Україні і близькому зарубіжжі і досі донести до народу не хоче. Левова частина документів державних архівів у Росії (а основні документи саме там) і досі недоступна широкій громадськості. Причина зрозуміла – військові бойовики, що заполонили телеефір і поставлені на потік як виробництво дешевої ковбаси – це одне, а жахлива правда про війну - інше. Як казав Єпішев, начальник Головного політуправління Радянської Армії в часи Л. Брежнєва: «На біса нам правда – якщо вона не вигідна?». Наприклад, один з сучасних російських істориків головним винуватцем розв’язування 2 світової війни називає … Польщу!

Але правда про війну все ж просочується.

Тепер більшість людей вже знають, наприклад, що Хрещатик у жовтні 1941 року разом з мешканцями будинків підривали не німці, а радянські диверсанти. Вони ж знищили в Києва і Успенський собор, що по історичній цінності рівнозначний Святій Софії. Що сто тисяч героїчних оборонців Севастополя в липні 1942 року Й. Сталін залишив напризволяще на розправу фашистам. Було вивезене на підводних човнах тільки командування. Оборонцям Севастополя не прислали навіть жодного рибальського судна. Що мільйон біженців і жителів Сталінграда в серпні 1942 року по наказу Сталіна заборонили евакуювати через Волгу. На лютий 1943 року їх залишилось всього 7000. Що через офіційні штрафбати в СРСР за роки війни пройшло 527000 солдатів і офіцерів. Для порівняння, в нацистській Німеччині у штрафбатах було по різних даних: від 33 до 80 тисяч осіб. Це без сотень тисяч українських штрафників 1943 – 1944 років, що практично всі полягли, не будучи навіть переодягненими в солдатську форму і без зброї.

Дійсно, сталінським режимом велась «священна війна», тільки проти кого?

Таких «що» існують ще десятки. І за кожним з них десятки, або сотні тисяч людських життів, бездушно загублених злочинним радянським режимом, що для власного спасіння йшов на будь-які злочини проти власного народу.
Бо Сталін догрався, того не сподіваючись, мало не до катастрофи у кривавих військово-дипломатичних іграх з другом і партнером Гітлером по розв’язанню війни. Ще у 2009 році європейське співтовариство однозначно поклало вину за розв’язання Другої світової війни на кривавий гітлерівський і сталінський режим.
Для цивілізованої Європи це «шило в мішку» уже давно вилізло. Нам же, на теренах СНД, ще й досі морочать голови. Бо є голий політичний інтерес. Адже ж мріє високо посадовець сусідньої держави: « Независимость Украины – это временное явление». Отже в перспективі, для декого, - «Даешь СССР 2». А тут скомпрометований сталінський фундамент – як тоді на ньому ліпити ефемерну халабуду «СССР 2».


Отже, 22 червня 1941 року.

Уявімо, що простак Гітлер чесно виконує формулу договору 1939 р. між СРСР і Німеччиною «Про ненапад» терміном в 10 років. І Сталін теж чесно виконує. Не за десять, а вже за кілька років у Гітлера буде вже не жалюгідні 3500 танків проти сталінських 24000 з його Т-34 і КВ, а будуть «Тигри», «Пантери», реактивні літаки і багато чого іншого. Гітлер за рік – два завоює Британські острови і США залишається без союзника і плацдармів у Європі, звідки тільки і можливо через Атлантичний океан відкрити другий фронт у Європі. І в ці ж роки йде розправа Гітлера з народами Європи, якому Сталін союзник і брат. Бо шле нафту, мідь для снарядів і патронів, зерно і багато іншого. Звісно, Сталін теж у цей час добавить до свого арсеналу тисячі танків і літаків та багато іншого. І так буде тривати до 1949 року за договором «про ненапад»?
До речі, СРСР і Польща договір «про ненапад» теж мали. Правда без секретних статей, які мав Сталін з Гітлером. Договір цей підписаний в 1930 році і продовжений в 1935 році до 1945 року. Як він був виконаний радянською стороною відомо. Отже баєчка про 10 років ненападу із гітлерівського і сталінського боку при продовженні в часі стає все більш абсурдом. Польща 1939 року була розтерзана Гітлером і Сталіним. Весною 1940 року Сталінська військова машина розстрілює більше 20000 Польських офіцерів, які добровільно інтернувались червоній армії.
Російські історики (окрім Віктора Суворова) М. Солонін, Б. Соколов і ряд інших, стверджують, що Гітлер випередив Сталін на якихось 2-3 неділі. Уявіть, що могутній Кличко від пересічного боксера одержав серію ударів за 10 секунд до удару гонга, коли стояв з опущеними руками. Так і нокаут заробити можна. Те ж було зі Сталіним. У нього була могутня армія з перевагою в танках в 5,5 разів проти німецьких, і літаках в 4,5 рази. А броню Т-34 і КВ, яких у одному київському військовому образі було стільки, скільки в німецькій групі «Південь» всього танків, ні німецькі танки, ні німецька протитанкова артилерія взагалі не пробивали. Однак вона зазнала страхітливої поразки, аналогів якої історія не знає.


За два тижні війни (до 6-9 липня) Червона Армія втратила 11700 танків, 49000 гармат і мінометів, 749000 чоловік убитими, пораненими і пропащими безвісти. Втрачено територію 700000 кв. км – це в півтора рази більше території всієї Франції.
Німці ж втратили 503 танки і 64132 солдати.


Це при тому, що по статистиці воєн ХХ ст. наступаюча сторона несе більше втрати, ніж той, хто обороняється. А до кінця вересня Червона Армія втратила 15500 танків, 66900 гармат і мінометів. Радянська авіація ще до кінці липня втратила 10000 бойових літаків. Нагадаю – Гітлер напав на СРСР маючи 3500 танків, 47000 гармат і мінометів, 4800 літаків.

Чому Червона Армія понесла такі страхітливі втрати, адже до кінці 1941 року тільки в полоні було 3806000 радянських військовополонених?

Це не набагато менше ніж вся гітлерівська армія нападу разом з союзниками – румунами і угорцями.

На це є ряд причин.

Перша, у світлі сучасних знань, лежить, так би мовити, «на поверхні». Червона Армія до оборонної війни не готувалась, і вести її не вміла десь до осені 1942 року. Всяка думка про оборону і відповідно виучка військ вважалася зрадою, бо не відповідала стратегічним намірам правлячої партії. Скупчені до нападу на Німеччину велетенські маси військ у перші ж дні війни опинилися у ворожому оточенні, бо знаходились на плацдармах максимально висунутих у бік противника – в районах Львова і Гродно.

Інша причинаполягає в тому, що Гітлер зберіг основний кадровий офіцерський склад часів недавньої Першої світової війни, що був в основі Вермахту. Більшовики ж практично поголовно вибили офіцерів царської армії трьома хвилями – громадянську війну, потім в 20-ті роки. Решту ліквідували у часи Великого Терору 30-х років. Молоді офіцери з робітників і селян крім військових курсів часто не мали навіть початкової освіти. Так в елітну Військову академію імені Фрунзе приймали командирів церковно-приходської школи, а з неї ж випускались завтрашні полковники і генерали. До речі таку освіти мали наркоми оборони К. Ворошилов і С. Тимошенко, командуючий самим могутнім Київським військовим округом Г. Жуков і замінивший його М. Кирпонос. Начальник генштабу К. Мєрєцков, якого перед війною замінив Жуков, був майже інтелігентом у нього було 4 класи сільської школи і вечірня школа для дорослих.
Отже генералітет офіцерський корпус Червоної Армії значно поступались по компетентності слідкували комісари, які мали ще меншу освіту. У Вермахті інституті комісарів не було. Це п’яте колесо до воза Червона Армія Сталіну довелося ліквідувати у літку 1942 року. Були ряд причин суто військово-технічного характеру. Наприклад, слабкий ступінь радіофікації і т.п. У кожному німецькому танку стояла радіостанція, у радянських танках – у одному з тридцяти.

І все ж не ці названі причини привели до катастрофи 1941 року такого масштабу.

Ну, подумаєш, за дві неділі втратили майже мільйон солдатів, танків і літаків відповідно в 3,5 і 2,5 разів більше, ніж було всього у нападаючого Вермахту. Ще залишались крім втрачених 1,5 Францій в багато разів більше територій. Тільки резервістів до 1 липня було призвано в ряди Збройних сил 5,3 млн. чоловік. Нагадаю, стільки солдатів було у нападаючого Вермахту з союзниками. А ще ж мобілізація тільки починалась. Ще не лягли в землю 31 млн. солдатів призваних в армію пізніше.
Навіть після величезних територіальних і матеріальних втрат 1941-1942 рр., для прикладу радянська промисловість з початку 1943 року випускала щомісяця 2000 танків, а гітлерівські танкові заводи тільки 600. Про величезну ступінь мілітаризації СРСР, ще до війни свідчить і такий факт. За війну СРСР випустив 490000 гармат, а Німеччина 102000. Зокрема в Чернігові перед війною був план будівництво військового заводу з 20000 працюючих. І це при тому що ще в 50-ті роки ХХ ст. в кожній сільській хаті стояла прядка.

Головна причина катастрофи 1941 р. полягає в тому, що Червона Армія не хотіла воювати за кривавий сталінський режим. Солдати добре знали ціну Сталіну, але ще не знали яке чудовисько Гітлер. На відміну від СРСР Гітлер прийшов до влади на хвилі національного підйому «проти версальських кайданів». Грабувати співвітчизників нацисти не дозволяли і гуртували націю на агресію зовнішню. На початку, на відміну від Сталіна, Гітлер розправлявся тільки з реальними політичними противниками. Там на 1 вересня 1939 року в тюрмах Німеччини перебувало тільки 49000 кримінальних злочинців і 49000 політв’язнів.

В СРСР же були багатомільйонні жертви розкуркулювань і голодоморів. Крім того в ході політичних чисток 30-х років до червня 1941 року разом із зачисткою «визволених» в 1939 – 1940 рр. земель західної України, Прибалтики і т.д. було убито ще 11 млн. людей! Це крім мільйонів, що знаходилися в системі ГУЛАГУ. Що поробиш, але доводиться цитувати Гітлера, який у радіо звернені до німців у жовтні 1941 року сказав те, що ми знаємо про СРСР тепер: «Наші солдати пройшли по землі, що 25 років була під більшовицькою владою. Ті з солдат, у яких у серцях чи в розумі ще жили комуністичні ідеї, вернуться додому, в буквальному розумінні цього слова зціленими… Вони пройшли по вулицях цього «раю». Це - виключно фабрика по виробництву зброї проти Європи, збудована за рахунок життєвого рівня громадян…».

Як жили ті, хто не був розстріляний або не гинув у концтаборах – робітники і селяни – сучасникам було відомо і без слів проклятого Гітлера, який так критично відізвався про імперію недавнього друга і союзника.
Наведу два приклади, що відображають думки значної частини складу Червоної Армії. У Борзні в червні 1941 р. один з мобілізованих (на території нинішньої гімназії) привселюдно сказав: «Ну, ми йому навоюємо!». Хто «він», думаю, зрозуміло.
Інший приклад взагалі кричущий. В кінці серпня на фронті командир полку Кононов (за походженням донський козак) вишукував свій полк і відкрито заявив про всій намір здатися німцям. Хто згодний н ним, повинен зробити крок вперед. Ввесь полк разом з полковим комісаром такий крок зробили.
Чи могло бути щось подібним у війні з Наполеоном 1812 р., коли панувало кріпосне право? Так у Першій світовій війні у російській армії відмічена наявність 1,5 млн. дезертирів. Тоді більшовики агітували російських солдатів: «штик в землю…». Але на бік ворога не переходили навіть поодинокими групами. В роки ж «Вітчизняної війни» зрадили «рідну, народну» владу і служили у Вермахті загалом 900000 – 1200000 колишніх військовослужбовців Червоної Армії. Крім них були, як мінімум сотні тисяч дезертирів.

Якщо скласти всі названі причини воєдино, то і вийде картина нечуваного розгрому Червоної Армії 1941 р.

І тільки пізньою осінню 1941 року, коли стали відомі факти не людського поводження німців з полоненими і мирними жителями окупованих територій (а така інформація і без сталінської пропаганди поширювалась блискавично і була нечувано дієва) Червона Армія стала стійко оборонятись. З цього моменту війна дійсно стала для більшості громадян Радянського Союзу Вітчизняної. Крім того у бій проти фашистів на боці розгублених радянських генералів, серед яких тільки невелика частина дійсно виправдала це звання, стали три могутніх помічники. Знову доводиться цитувати ворога. Й. Геббельс відмічав, що в битві під Москвою «росіянам допомагали генерал Грязь і генерал Мороз» і добавлю – генерал Простір, який засмоктав Вермахт як болото.
В Західній Україні, меншість жителів тодішнього СРСР, який влада і за громадян власне не вважала, а тільки матеріалом для знищення, вибрали третій шлях. Вони не стали служити ні одному з диктаторів – Сталіну чи Гітлеру. Вони вибрали тернистий шлях воїнів Української Повстанської Армії. Нажаль, цей шлях в умовах суворих реалій Другої світової війни, вів ступивши на нього, тільки до самопожертви. Незалежна Україна змогла реалізуватись значно пізніше.

Отже смертельний двобій 1941 р. двох недавніх заклятих «друзів» тільки розпочався. Тоді ніхто ще не міг спрогнозувати фіналу великої війни. Західні держави (США і Англія) вибрали менше зло і стали союзниками Сталіна.

А чи міг хтось по одинці здолати Гітлер?

Наведу думку двох авторитетів з протилежних політичних таборів – А. Мікояна, керівника державного комінету СРСР по евакуації,члена Політбюро і генерала Ш. де’ Голля – керівника Сил Опору Франції. Вони практично цитують один-одного: без союзників СРСР один війну проти гітлерівської Німеччини не виграв би, але й союзники (США і Англія) без СРСР війну б не виграли.
Навіть самовпевнений російський високопосадовець який в кабінеті розгромив би Гітлера без України, ще не заїкнувся про його розгром без союзників Й. Сталіна.

Мир праху жертвам страшного чудовиська ХХ століття – тоталітаризму винуватця Другої світової війни.

Борис Мазур


Довідник "Чернігівщина: 20 років незалежності", Чернігів, 2011.

Мазур Борис Юхимович (13.01.1949 р. н.), мешкає в с. Оленівка Борзнянського району Чернігівської області, з 1975 р. працює вчителем історії в Оленівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Член РУХу з 1993 р. З 2003 р. – голова Борзнянської районної організації УНП. Один з популяризаторів створення Історико-меморіального музею-заповідника Пантелеймона Куліша «Ганнина Пустинь». Депутат Борзнянської районної ради (2006-2010). Автор публікацій в газетах «Вісті Борзнянщині», «Сіверщина».





Коментарі (1)
avatar
0 Spam
1
Пане Сергію!
Невже Ви не знаєте, що результат всякої справи, і воєнної теж, залежить від ментально- освітнього рівня та досвіду її учасників?
Найкращий наш ас Кожедуб збив за війну 63 літаки, а найкращий німецький ас ( прізвище, на жаль з ходу не пригадаю, але це всім відомо і можна перевірити) - 400 літаків, співвідношення теж саме, що й між жертвами війни, але зворотне. Наші бійці, командири, генерали воювали як уміли і німці теж воювали так як уміли. Німці воювали краще і щоб їх перемогти треба було покласти більше наших жертв. "Мы за ценой не постоим!" - і говорили, і співали, і наказували. І - не стояли. Тому й не робіть, будь-ласка, вигляду, що Ви цього не чули і не знаєте.
Розкажу Вам як загинув 1944року в Білорусії мій родич, командир окремого танкового полку, підполковник, випускник бронетанкової академії. Полк був у наступі, підійшли до невеликої річки, командир, всі його зами, нач. штабу, всі комбати вийшли з танків і стали купою(!) ходити вздовж берегу, шукаючи краще місце для переправи. А за річкою один- однісіньський німець замітив це, кинув одну- однісіньську міну і накрив їх усіх. Співвідношення жертв 0 до 15. Але ж не лише в жертаах справа - полк припинив наступ, не виконав бойову задачу, це вплинуло на дії сусідів, вони теж не виконали своїх задач, а полк на довгий час вийшов із боїв для комплектації керівних кадрів.
Оце наш "геройський" менталітет, наш освітній рівень та досвід, наша зневага до законів, статутів і правил.
avatar