Що на нас чекає? Після перемоги...
Що на нас чекає?
Після перемоги - буде багато питань про минуле. І багато суперечок про майбутнє.
Буде багато незадоволення. Бо перемога, яку уявляють, і перемога в реальності - завжди дуже різні.
Так було після Помаранчевої революції та Революції гідності.
Зараз ми зосереджені на вшануванні героїв і волонтерів. Але після перемоги все більше будемо знати і про зрадників, і про мародерів.
Не Путін складав списки, за якими окупанти «виловлювали» тих, хто має авторитет в громаді та здатен очолити опір. Щоби їх першими «знешкодити». Складали місцеві.
Не Шойгу в Маріуполі зробив все, щоби якнайшвидше вивести з ладу мережі постачання води й електрики. Це зробили ті, хто мав доступ на місці.
І таких прикладів - тисячі. Великих і менших.
Вже зараз є багато «чому?» Далі їх буде більше.
АЛЕ!
Згадайте, що наш народ століттями виборював Незалежність. 30 років тому вона була відновлена. Здійснилася мрія поколінь! І хоча Україна не стала саме такою, якою її хотіли бачити, але вона - ВІДБУЛАСЯ.
Наша країна і після перемоги не буде ідеальною. Але вже те, що вона БУДЕ - перемога.
В ній не зникнуть чвари і протистояння. Але краще нехай так, ніж як у сусідів - «на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує…».
Вона не стане раєм - але точно не перетвориться на руїну й пекло, як для нас спланували в Кремлі і на що перетворили все, де вже встигли похазяйнувати окупанти.
Московія (вірю, що саме до неї зіжметься нинішня недоімперія) залишиться нашим сусідом, бо така є географія. Але міф про «братні народи» та «святу Русь» вмре так само, як вмерли міфи ХІХ століття про «слов’янську єдність», під шумок яких Петербург впивався пазурями імперського орла в Польщу і Балкани.
Тож нехай наша, українська, перемога, не зможе бути ідеальною, як не змогли бути ідеальними наші попередні перемоги - але вона врятує для України майбутнє і стане основою для того, щоби в боротьбі й праці досягати ще кращого.
«Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
…
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!»
Євстратій, архієпископ Чернігівський і Ніжинський ПЦУ
Після перемоги - буде багато питань про минуле. І багато суперечок про майбутнє.
Буде багато незадоволення. Бо перемога, яку уявляють, і перемога в реальності - завжди дуже різні.
Так було після Помаранчевої революції та Революції гідності.
Зараз ми зосереджені на вшануванні героїв і волонтерів. Але після перемоги все більше будемо знати і про зрадників, і про мародерів.
Не Путін складав списки, за якими окупанти «виловлювали» тих, хто має авторитет в громаді та здатен очолити опір. Щоби їх першими «знешкодити». Складали місцеві.
Не Шойгу в Маріуполі зробив все, щоби якнайшвидше вивести з ладу мережі постачання води й електрики. Це зробили ті, хто мав доступ на місці.
І таких прикладів - тисячі. Великих і менших.
Вже зараз є багато «чому?» Далі їх буде більше.
АЛЕ!
Згадайте, що наш народ століттями виборював Незалежність. 30 років тому вона була відновлена. Здійснилася мрія поколінь! І хоча Україна не стала саме такою, якою її хотіли бачити, але вона - ВІДБУЛАСЯ.
Наша країна і після перемоги не буде ідеальною. Але вже те, що вона БУДЕ - перемога.
В ній не зникнуть чвари і протистояння. Але краще нехай так, ніж як у сусідів - «на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує…».
Вона не стане раєм - але точно не перетвориться на руїну й пекло, як для нас спланували в Кремлі і на що перетворили все, де вже встигли похазяйнувати окупанти.
Московія (вірю, що саме до неї зіжметься нинішня недоімперія) залишиться нашим сусідом, бо така є географія. Але міф про «братні народи» та «святу Русь» вмре так само, як вмерли міфи ХІХ століття про «слов’янську єдність», під шумок яких Петербург впивався пазурями імперського орла в Польщу і Балкани.
Тож нехай наша, українська, перемога, не зможе бути ідеальною, як не змогли бути ідеальними наші попередні перемоги - але вона врятує для України майбутнє і стане основою для того, щоби в боротьбі й праці досягати ще кращого.
«Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
…
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!»
Євстратій, архієпископ Чернігівський і Ніжинський ПЦУ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |