Що можуть ще розповісти документи КДБ? (фото)

24 травня 2013 року у Чернігові в приміщенні прес-клубу «Ділове слово» архівіст, експерт із доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху Ігор Кулик провів публічну лекцію на тему «Про що розповідають архіви КДБ?» для студентів та викладачів Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського, журналістів та усім зацікавленим.
Організаторами заходу виступили Центр досліджень визвольного руху та книгарня «Є» в рамках проекту «Знати як: розробка концепції забезпечення відкритого доступу до архівів карально-репресивних органів СРСР» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Нагадаю, що тільки з 2008 року відкрито системний доступ до архівів КДБ України.
Тож мова йшла про те, які документи КДБ сьогодні ще зберігається в архівах СБУ та як отримати до них доступ. Адже архіви КДБ 1918-1991 років, на відміну від Польщі та в інших посткомуністичних країн, не були передані, наприклад, до Інституту національної пам’яті для вивчення і оприлюднення. Більш того, більшість досвідчених співробітників цих архівів після 2010 року було звільнено. Тож розібратися сьогодні у архівних справах КДБ досить важко навіть професійним історикам.
Крім того, щонайменше чотири рази секретними наказами у 1944 році (НКВД СРСР №0065), у 1953 році (МВД СРСР № 181), у 1954 році (КГБ СРСР № 00511) та 1990 році (КГБ СРСР № 00150) значні обсяги архівних документі вбули знищені як такі, що не мають «історичної цінності». До речі, останнім наказом було знищено значна кількість архівних справ 1960-1980-х років, зокрема справ «шістидесятників». Практично знищено усі справи по так званому післявоєнному бандитизму на Східній і Центральній Україні. У той же час в архіві СБУ зберігається 240 томів документів про діяльність УПА в Західні Україні.

Найцікавішими для дослідників є підручники КДБ, у яких зібрані усі «найкращі» напрацювання чекістів, оперативні розробки, зокрема на відомих літераторів та агентурні справи. В архівах СБУ є навіть перехоплені листи і радіопрограми щодо діяльності рухів у «соцтаборі», зокрема щодо польської «Солідарності».

Сьогодні частина документів на репресованих, що були реабілітовані, передана до обласних державних архівів, де з ними можна ознайомитися в читаних залах цих архівів.
Інші категорії справ залишилися у архівах СБУ. Так у Києві (вул. Золотоворотська, 7) зосереджено близько 110 тисяч справ, у регіонах - більше 735 тисяч. Інформацію про них можна отримати в інформаційно-довідкових залах обласних управлінь СБУ.

Відкриття архівів комуністичних спецслужб в Україні стало унікальною можливістю для науковців усього світу подивитися на функціонування тоталітарного режиму зсередини, опираючись на його ж документи. Однак, внутрішні накази і циркуляри НКВС до 1937 року збереглися в архівах чомусь лише фрагментарно.
Як відзначив Ігор Кулик, у документах КДБ інформація більш правдива, ніж партійна і іноді навіть цинічна. Для чекістів головним призначенням архіву було здобуття оперативної інформації. Тож історичної цінності архіви КДБ набули тільки зараз.

Лектор розповів про технологію затримання, допитів і обвинувачень. Так, до процесу у якості понятих і свідків залучалися усі, кого режим тримав «на гачку» - від переодягнених працівників тих самих органів, кримінальників та бюджетників. Наприклад, у Києві кожен десятий був або агентом КДБ або інформатором.

Представник Центру досліджень визвольного руху під час лекції представив довідник «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» ([email protected]) та нещодавно запущений Електронний архів українського визвольного руху (avr.org.ua).