Щедра палітра чернігівського художника Олександра Снопка
27 вересня о 14.00 у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) відкриється виставка картин Олександра Снопка, присвячена 100-річчю з дня його народження.
Олександр Миколайович народився в селі Ваганичі Городнянського району Чернігівської області 29 серпня 1918 року. Враження дитинства глибоко запали в душу майбутнього митця і назавжди зробили його відданим співцем чернігівського Полісся.
У 1938 році він закінчив три курси Харківського художнього інституту (факультет живопису). Олександр Снопок був учасником Другої світової війни. Нагороджений медалями. У складі артилерійського корпусу він брав участь у вигнанні нацистських окупантів з Чернігова у вересні 1943 року.
Художник розповідав, що бачив зруйноване місто, коли з площі імені Куйбишева було видно руїни залізничного вокзалу. У ті незабутні дні він зробив начерки й етюди, які пізніше лягли в основу картини «Подвиг».
З 1953 року Снопок працював в художньо-виробничих майстернях художнього фонду УPCP. Починаючи з 1954 р. брав активну участь в обласних художніх виставках. У 1972 році — учасник республіканської виставки «Квітуча Радянська Україна».
Працюючи в галузі станкового живопису, О.М. Снопок найбільше уваги приділяв пейзажу. Його полотна приваблюють чіткою композицією, колоритом. Тонке і вдумливе ставлення до природи допомагає митцю відтворювати її стан у різні пори року: іскристість снігу, що блискучим біло-голубим шаром вкриває землю і дерева міського парку («Зима в парку», 1968), буяння вишневого цвіту, ніжно-зелених пагонів у пейзажі «Весна в Яцевому», живе тріпотіння крони улюблених художником берізок на свіжому вітрі («Літній день», 1978) і тихий смуток пізньої осені з важкими хмарами, насиченим вологою повітрям, які зажурюють зображення одного з мальовничих куточків Стрижня («Пізня осінь»), — ось далеко не повний перелік тих вражень, які охоплюють глядача при знайомстві з пейзажами Олександра Снопка.
В одній з найперших своїх робіт, у жанрі пейзажу («Десна», 1954) художник виступав майстром, який справляється зі складними завданнями: гармонійно поєднує кольори неба і берегів ріки.
У роботах «Воєнні роки» (1969), «За книгою» (1966) митець досягав зображення більшої взаємодії людської постаті з її оточенням. У першій роботі — зимове світло, що утворює глибокі контрастні тіні, стіна старого будинку з обсипаною штукатуркою, а поруч стоїть людина, що порається біля сумки з червоним хрестом, — все в гармонійному поєднанні викликає почуття настороженості, тривоги. У композиції «За книгою» — інші настрої. Тиша навкруги, уважна зосередженість погляду читача надають особливої ваги тому явищу в житті, коли хороша книга прилучає людину до прекрасного світу високих думок і почуттів. Уважна розробка людської постаті в роботах О.М. Снопка має допоміжне смислове значення. Особливо, це стосується його картини «Золота осінь» (1977), організуючим центром композиції якої є старе подружжя. Художник з любов’ю виконав образи літньої жінки і її чоловіка, що сидять поруч біля своєї оселі. Так поряд пройшли вони по життю, яке залишило свій невблаганний слід на їх обличчях і натруджених руках. Герої картини зустрічають свою золоту осінь. Тут доречно згадати думки, художника про те, що мистецтво повинне робити людину доброю, душевно красивою, щоб вона не могла вчинити кепське.
Олександр Снопок виступає уважним спостерігачем людських настроїв і думок. На жаль, на виставці не побачимо деяких його портретів, таких як «Портрет І.Т. Кущенка, комісара партизанського загону», «Наташа», у цих роботах митець демонструє вдалі за композицією зображення своїх героїв, виділяючи головне, найістотніше в рисах обличчя й характеру портретованих.
Цікаві етюди художника. Його враження від натури настільки точні, що не потребують наступних доповнень. Це вказує на дуже цінне вміння митця зупинитися у роботі в потрібний момент. Етюдного плану роботи «Весна» (1978), «Літній день» (1975), «Ранок», «Весна в Криму», «Останній сніг», «Рання весна. Рілля», як це не дивно, здаються цілком завершеними і полонять свіжістю й новизною погляду. Дві останні роботи, виділяючись вдало розробленою лінійною і світлоповітряною композицією, тонко згармонійованим колоритом, що свідчить про знання оптичних ефектів кольору, несуть у собі якісне почуття настрою, переживання.
Віктор ВЕЛИЧКО, мистецтвознавець, член Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
Олександр Миколайович народився в селі Ваганичі Городнянського району Чернігівської області 29 серпня 1918 року. Враження дитинства глибоко запали в душу майбутнього митця і назавжди зробили його відданим співцем чернігівського Полісся.
У 1938 році він закінчив три курси Харківського художнього інституту (факультет живопису). Олександр Снопок був учасником Другої світової війни. Нагороджений медалями. У складі артилерійського корпусу він брав участь у вигнанні нацистських окупантів з Чернігова у вересні 1943 року.
Художник розповідав, що бачив зруйноване місто, коли з площі імені Куйбишева було видно руїни залізничного вокзалу. У ті незабутні дні він зробив начерки й етюди, які пізніше лягли в основу картини «Подвиг».
З 1953 року Снопок працював в художньо-виробничих майстернях художнього фонду УPCP. Починаючи з 1954 р. брав активну участь в обласних художніх виставках. У 1972 році — учасник республіканської виставки «Квітуча Радянська Україна».
Працюючи в галузі станкового живопису, О.М. Снопок найбільше уваги приділяв пейзажу. Його полотна приваблюють чіткою композицією, колоритом. Тонке і вдумливе ставлення до природи допомагає митцю відтворювати її стан у різні пори року: іскристість снігу, що блискучим біло-голубим шаром вкриває землю і дерева міського парку («Зима в парку», 1968), буяння вишневого цвіту, ніжно-зелених пагонів у пейзажі «Весна в Яцевому», живе тріпотіння крони улюблених художником берізок на свіжому вітрі («Літній день», 1978) і тихий смуток пізньої осені з важкими хмарами, насиченим вологою повітрям, які зажурюють зображення одного з мальовничих куточків Стрижня («Пізня осінь»), — ось далеко не повний перелік тих вражень, які охоплюють глядача при знайомстві з пейзажами Олександра Снопка.
В одній з найперших своїх робіт, у жанрі пейзажу («Десна», 1954) художник виступав майстром, який справляється зі складними завданнями: гармонійно поєднує кольори неба і берегів ріки.
У роботах «Воєнні роки» (1969), «За книгою» (1966) митець досягав зображення більшої взаємодії людської постаті з її оточенням. У першій роботі — зимове світло, що утворює глибокі контрастні тіні, стіна старого будинку з обсипаною штукатуркою, а поруч стоїть людина, що порається біля сумки з червоним хрестом, — все в гармонійному поєднанні викликає почуття настороженості, тривоги. У композиції «За книгою» — інші настрої. Тиша навкруги, уважна зосередженість погляду читача надають особливої ваги тому явищу в житті, коли хороша книга прилучає людину до прекрасного світу високих думок і почуттів. Уважна розробка людської постаті в роботах О.М. Снопка має допоміжне смислове значення. Особливо, це стосується його картини «Золота осінь» (1977), організуючим центром композиції якої є старе подружжя. Художник з любов’ю виконав образи літньої жінки і її чоловіка, що сидять поруч біля своєї оселі. Так поряд пройшли вони по життю, яке залишило свій невблаганний слід на їх обличчях і натруджених руках. Герої картини зустрічають свою золоту осінь. Тут доречно згадати думки, художника про те, що мистецтво повинне робити людину доброю, душевно красивою, щоб вона не могла вчинити кепське.
Олександр Снопок виступає уважним спостерігачем людських настроїв і думок. На жаль, на виставці не побачимо деяких його портретів, таких як «Портрет І.Т. Кущенка, комісара партизанського загону», «Наташа», у цих роботах митець демонструє вдалі за композицією зображення своїх героїв, виділяючи головне, найістотніше в рисах обличчя й характеру портретованих.
Цікаві етюди художника. Його враження від натури настільки точні, що не потребують наступних доповнень. Це вказує на дуже цінне вміння митця зупинитися у роботі в потрібний момент. Етюдного плану роботи «Весна» (1978), «Літній день» (1975), «Ранок», «Весна в Криму», «Останній сніг», «Рання весна. Рілля», як це не дивно, здаються цілком завершеними і полонять свіжістю й новизною погляду. Дві останні роботи, виділяючись вдало розробленою лінійною і світлоповітряною композицією, тонко згармонійованим колоритом, що свідчить про знання оптичних ефектів кольору, несуть у собі якісне почуття настрою, переживання.
Віктор ВЕЛИЧКО, мистецтвознавець, член Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
| Читайте також |
| Коментарі (0) |