Шевченко і Казахстан
Щоб зрозуміти, чим був Казахстан для Тараса Григоровича, треба побувати в тих пустельних місцях Мангистау, куди його закинув своїм указом російський цар Ніколай І. Виснажливий клімат пустелі, де влітку вдень +65 ступнів спеки, а вночі буває, що температура падає до -5. Про зиму й говорити не доводиться, бо пустеля стає крижаною з середньою температурою -20 ступнів Цельсія.
І ось в цих страшних умовах рядовий Оренбурзького напівгарнізону, політичний в’язень Тарас Шевченко безперестанку проситься на чатування дозорцем на сторожову вежу Новопетровської фортеці, що височіє над Каспієм. Лише в 1853 році він сторожував 64 рази. Цю інформацію я знайшов в Російському Державному військовому архіві. В чому ж справа? Невже Тарасові Григоровичу раптом схотілося вислужитися перед своїми московськими катами?.. Все дуже просто: з 1831 році Російська імперія розпочала війну з трьома угрупуваннями казахських племен, які звалися: Старший, Середній і Молодший Жуз і намагалася завоювати сусідні з казахськими землі туркмен, Хівінське царство, а далі через Персію і Афганістан вийти до Індії та Індійського океану. Тобто, російський цар не просто забрив Шевченка в солдати, а навмисне відправив його воювати з казахським народом, щоб знищити поета, як особистість. Це було для Шевченка цілковито неприйнятним, і тому, щоб не брати участь в каральних експедиціях російського війська проти казахів, він просився сторожувати у 65-ступневу спеку на вежі над Каспієм. Або ж задирався з офіцернею і потрапляв до карцеру на кілька тижнів, який чомусь в Новопетровському укріпленні на солдатському жаргоні звався «курятник».
Але, вочевидячки, для Шевченка самі казахські степи не були покарою. Бо вони були сповнені волі і щастя, яке охоплювало його тоді, коли він без сідла гнав на конях спільно зі своїми казахськими друзями – адайськими батирами по широкому степу. Адайці – казахське плем’я, яке заселяє півострів Мангистау, є найбільш волелюбним. І в контексті сучасних трагічних подій, коли казахи повстали проти постколоніальної тиранії Москви, хочу нагадати, що, як тоді, в ХІХ ст., так і тепер, це повстання почалося саме з Мангистау. В час з 1850 по 1857 рік, коли в Новопетровському відбував покарання Шевченко, тривало одне з казахських повстань. Прямо біля підніжжя скелі Ак-кетик, на якій був збудований Новопетровський форт, два десятки літ тому відкрили пам’ятник ватажкам Великого Адайського повстання на Мангістау - батирам Ісі та Досану, які стали героями фільму «Тарас. Поверненння», і з якими Тарас Шевченко просто не міг не бути знайомим. Це повстання проти російської окупації, міняючи своїх ватажків, тривало майже століття: від 1831 року до 1938. У 1938 НКВД зорганізувало на Мангістау штучний голод, як в Україні в 1932-33 роках. І повстання було придушене.
Але, як бачимо зараз, на початку 2022 року, кілька днів вільний казахський дух, підтриманий волелюбними віршами Кобзаря, повстав на Мангистау і в усьому Казахстані знову. Недаремно, багато казахів по всьому Казахстану вже скоро два століття називають своїх синів Тарас, а доньок – Таразі. Лише на Мангистау зараз живе близько 700 казахських Тарасів.
І знайомство Шевченка з адайським народом почалося ще в часи Каратауської експедиції, в 1851 році, в яку командир Окремого Оренбурзького корпусу Володимир Обручов зарахував Шевченка рисувальником. Саме тоді Шевченко заприязнився з батирами, акинами і казахськими муллами. Саме тоді, після зустрічей з казахськими старійшинами йому було дозволено малювати святині казахського народу: мечеті, некрополі, кулиптаси. Такої честі не був удостоєний жоден художник у світі. І Тарасові малюнки, офорти, акварелі зараз в збільшеному вигляді прикрашають художні музеї в Казахстані і музей Тараса Шевченка в м. Форт-Шевченко.
Більше того, Тарасові Шевченку було дозволено вирізати з каменю мусульманські надгробні пам’ятники – кулиптаси. І побачивши Тарасове вміння, казахи віддали в навчання до нього своїх дітей. Так що Шевченко виховав цілу школу казахських скульпторів. Кара-Мурза – його учень, поставив перший пам’ятник Шевченкові в 1881 році за гроші коменданта Новопетровської фортеці Іраклія Ускова, який захищав Шевченка в ув’язненні, давав можливість йому жити в землянці на своїй дачі. Цей пам’ятник був зруйнований радянською владою в 1930-х роках. Тобто, Шевченко зробив неймовірне – навчив казахів, мусульман скульптурі. В ісламських культурах взагалі не мають права людей зображати, а він це зробив, і вони не сказали йому «ні», а навпаки – позували для нього, це феноменально.
Казахи заслуховувалися його поезіями, які він часто читав, граючи на домрі. І не розуміючи його слів, казахи зрозуміли його волелюбну душу, і почали називати його «Великим Акином» - тобто, «Великим Співцем».
Але найбільше мене зворушила казахська традиція у м. Форт-Шевченко на Мангистау. Щороку випускні класи двох Форт-Шевченкових шкіл ставлять виставу про кохання Шевченка і казашки Каті, з якою нібито Шевченко мав побратися, але так і не зробив цього, бо мріяв про звільнення і про повернення в рідну Україну. І щороку від 1948-го відбувається змагання між шкільними театральними трупами, щороку обирається найкраща пара юних артистів, які грали Шевченка і Катю (казахською Кизтумас). Потім школярі і вчителі ідуть до пам’ятника Шевченка, що в музеї, і покладають квіти… Казахи добре пам’ятають пісні Великого Акина Тараса. Вони кличуть їх до волі і підтримують у найскладніші часи…
Олександр ДЕНИСЕНКО
Фільм Шевченкіани "Тарас. Повернення" режисера й автора сценарію Олександра Денисенка є доступним для перегляду на Sweet.tv (для глядачів з України): https://sweet.tv/movie/20581-taras-povernennya
І ось в цих страшних умовах рядовий Оренбурзького напівгарнізону, політичний в’язень Тарас Шевченко безперестанку проситься на чатування дозорцем на сторожову вежу Новопетровської фортеці, що височіє над Каспієм. Лише в 1853 році він сторожував 64 рази. Цю інформацію я знайшов в Російському Державному військовому архіві. В чому ж справа? Невже Тарасові Григоровичу раптом схотілося вислужитися перед своїми московськими катами?.. Все дуже просто: з 1831 році Російська імперія розпочала війну з трьома угрупуваннями казахських племен, які звалися: Старший, Середній і Молодший Жуз і намагалася завоювати сусідні з казахськими землі туркмен, Хівінське царство, а далі через Персію і Афганістан вийти до Індії та Індійського океану. Тобто, російський цар не просто забрив Шевченка в солдати, а навмисне відправив його воювати з казахським народом, щоб знищити поета, як особистість. Це було для Шевченка цілковито неприйнятним, і тому, щоб не брати участь в каральних експедиціях російського війська проти казахів, він просився сторожувати у 65-ступневу спеку на вежі над Каспієм. Або ж задирався з офіцернею і потрапляв до карцеру на кілька тижнів, який чомусь в Новопетровському укріпленні на солдатському жаргоні звався «курятник».
Але, вочевидячки, для Шевченка самі казахські степи не були покарою. Бо вони були сповнені волі і щастя, яке охоплювало його тоді, коли він без сідла гнав на конях спільно зі своїми казахськими друзями – адайськими батирами по широкому степу. Адайці – казахське плем’я, яке заселяє півострів Мангистау, є найбільш волелюбним. І в контексті сучасних трагічних подій, коли казахи повстали проти постколоніальної тиранії Москви, хочу нагадати, що, як тоді, в ХІХ ст., так і тепер, це повстання почалося саме з Мангистау. В час з 1850 по 1857 рік, коли в Новопетровському відбував покарання Шевченко, тривало одне з казахських повстань. Прямо біля підніжжя скелі Ак-кетик, на якій був збудований Новопетровський форт, два десятки літ тому відкрили пам’ятник ватажкам Великого Адайського повстання на Мангістау - батирам Ісі та Досану, які стали героями фільму «Тарас. Поверненння», і з якими Тарас Шевченко просто не міг не бути знайомим. Це повстання проти російської окупації, міняючи своїх ватажків, тривало майже століття: від 1831 року до 1938. У 1938 НКВД зорганізувало на Мангістау штучний голод, як в Україні в 1932-33 роках. І повстання було придушене.
Але, як бачимо зараз, на початку 2022 року, кілька днів вільний казахський дух, підтриманий волелюбними віршами Кобзаря, повстав на Мангистау і в усьому Казахстані знову. Недаремно, багато казахів по всьому Казахстану вже скоро два століття називають своїх синів Тарас, а доньок – Таразі. Лише на Мангистау зараз живе близько 700 казахських Тарасів.
І знайомство Шевченка з адайським народом почалося ще в часи Каратауської експедиції, в 1851 році, в яку командир Окремого Оренбурзького корпусу Володимир Обручов зарахував Шевченка рисувальником. Саме тоді Шевченко заприязнився з батирами, акинами і казахськими муллами. Саме тоді, після зустрічей з казахськими старійшинами йому було дозволено малювати святині казахського народу: мечеті, некрополі, кулиптаси. Такої честі не був удостоєний жоден художник у світі. І Тарасові малюнки, офорти, акварелі зараз в збільшеному вигляді прикрашають художні музеї в Казахстані і музей Тараса Шевченка в м. Форт-Шевченко.
Більше того, Тарасові Шевченку було дозволено вирізати з каменю мусульманські надгробні пам’ятники – кулиптаси. І побачивши Тарасове вміння, казахи віддали в навчання до нього своїх дітей. Так що Шевченко виховав цілу школу казахських скульпторів. Кара-Мурза – його учень, поставив перший пам’ятник Шевченкові в 1881 році за гроші коменданта Новопетровської фортеці Іраклія Ускова, який захищав Шевченка в ув’язненні, давав можливість йому жити в землянці на своїй дачі. Цей пам’ятник був зруйнований радянською владою в 1930-х роках. Тобто, Шевченко зробив неймовірне – навчив казахів, мусульман скульптурі. В ісламських культурах взагалі не мають права людей зображати, а він це зробив, і вони не сказали йому «ні», а навпаки – позували для нього, це феноменально.
Казахи заслуховувалися його поезіями, які він часто читав, граючи на домрі. І не розуміючи його слів, казахи зрозуміли його волелюбну душу, і почали називати його «Великим Акином» - тобто, «Великим Співцем».
Але найбільше мене зворушила казахська традиція у м. Форт-Шевченко на Мангистау. Щороку випускні класи двох Форт-Шевченкових шкіл ставлять виставу про кохання Шевченка і казашки Каті, з якою нібито Шевченко мав побратися, але так і не зробив цього, бо мріяв про звільнення і про повернення в рідну Україну. І щороку від 1948-го відбувається змагання між шкільними театральними трупами, щороку обирається найкраща пара юних артистів, які грали Шевченка і Катю (казахською Кизтумас). Потім школярі і вчителі ідуть до пам’ятника Шевченка, що в музеї, і покладають квіти… Казахи добре пам’ятають пісні Великого Акина Тараса. Вони кличуть їх до волі і підтримують у найскладніші часи…
Олександр ДЕНИСЕНКО
Фільм Шевченкіани "Тарас. Повернення" режисера й автора сценарію Олександра Денисенка є доступним для перегляду на Sweet.tv (для глядачів з України): https://sweet.tv/movie/20581-taras-povernennya
| Читайте також |
| Коментарі (0) |