Шахер- махер Смілянського
Наприкінці червня Національний банк зобов'язав Укрпошту звільнити Ігоря Смілянського, і публічно це виглядало як фінал давньої сварки про поштовий банк, пише Ярослав Вінокуров. Насправді все почалося не з банку. У 2023 році НБУ вперше повноцінно перевірив Укрпошту як піднаглядну установу і побачив там 11,4 млрд грн готівки, про походження якої ніхто нікого не питав. Суду не було, вироку немає, Смілянський звинувачення заперечує.
Тож, що це за гроші?
Почнемо з того, що в переказах цієї історії зазвичай зникає: з імен. За перевірений період Укрпошта прийняла від бізнесу 11,9 млрд грн готівки. З них 11,4 млрд, тобто 95,8%, надійшли всього від шести товариств: "Мєтапей", "Пейбокс", "Електрум пеймент сістем", "Глобалмані", ФК "Контрактовий дім" та "Свіфт гарант".
Тепер подивіться, що це за компанії. "Мєтапей" і "Пейбокс" - юрособи, яким формально належали термінали Айбокс банку. Того самого, який НБУ вивів з ринку за міскодинг, тобто за маскування платежів онлайн-казино. ФК "Контрактовий дім" і "Свіфт гарант" стоять за мережами терміналів EasyPay і City24. У 2026 році Нацбанк виписав кожній по 135 млн грн штрафу, запідозривши їх у відмиванні мільярдів гривень готівки.
Про "Електрум пеймент сістем" і "Глобалмані" в мережі писали, що вони могли працювати на тимчасово окупованих територіях ще часів АТО. Частину тих публікацій згодом видалили. "Глобалмані" заявляла, що це був тиск з боку ексдепутата Максима Полякова, фігуранта антикорупційних розслідувань і "бурштинової" справи.
"Свіфт гарант" після виходу матеріалу ЕП повідомив, що договір з Укрпоштою діяв з 2022 року до березня 2023-го, стосувався здавання торговельної виручки, а зараховано за весь період було 14,4 млн грн, отриманих у звичайній діяльності: комунальні платежі, поповнення мобільних, погашення кредитів.
Отже, коло клієнтів, які принесли державній пошті майже дванадцять мільярдів готівки, складається з термінальних мереж, дві з яких належали банку, закритому за обслуговування казино, ще дві згодом отримали рекордні штрафи за підозрою у відмиванні, а ще дві мають шлейф публікацій про окуповані території.
Це не деталь. Це і є контекст, без якого далі нічого не зрозуміло.
Ці шість товариств возили в Укрпошту готівку й оформлювали її як торговельну виручку.
Укрпошта не перевіряла походження цих грошей, хоча зобов'язана була: вона є суб'єктом первинного фінансового моніторингу. Це не бюрократична формальність, а делегована державна функція.
Далі Укрпошта клала ці гроші на власний рахунок в Ощадбанку, здебільшого на Закарпатті та Львівщині, а потім переказувала їх безготівкою назад тим самим шести компаніям.
Уся суть у середній ланці. Готівка сумнівного походження заходила в банк не як гроші термінальних ТОВ, а як виручка державного оператора поштового зв'язку. Касир Ощадбанку бачив Укрпошту, і цього вистачало.
Проданий товар називається саме так: не перевезення грошей, а зміна імені того, хто їх вносить.
Пояснення, яке Укрпошта дала регулятору, звучало патріотично: готівка потрібна була для виплати пенсій біля зони бойових дій. Ось тільки чомусь брали її переважно на заході країни і там же здавали в Ощадбанк. Яким чином вон доїжджала прифронтових пенсіонерів історія не згадує.
Чи могли це бути гроші з терміналів?
У висновках перевірки є чотири деталі, які зазвичай вважають курйозом. Хоча всі разом вони вказують на одну цілком конкретну річ.
Готівку приймали вночі та рано-вранці, коли відділення Укрпошти були зачинені. Тобто в момент, коли операція нібито відбувалася, у залі не було ані касира, ані клієнтів.
Одна й та сама людина за один день здавала великі суми у відділення в різних областях України. Це не складно і не ризиковано, це просто неможливо. Значить, маршруту не існувало, а гроші вже лежали десь поруч із тими відділеннями.
Суми на сотні тисяч вносили новими купюрами по 500 гривень з послідовними номерами. Послідовна нумерація існує тільки в банківській упаковці. Термінал такого не видає в принципі: люди пхають туди зім'яті сотні й двадцятки в цілком випадковому порядку. Саме на це звернули увагу в Ощадбанку і саме тому припустили, що гроші могли бути не дуже то і законного походження.
І нарешті, чеки ПТКС, якими підтверджували походження, були підписані однією особою, і частина з них плутається в датах інкасації.
Складіть все це разом. Купюри в банківській упаковці. Маршрут фантастичний. Час зарахування не збігається з роботою відділень. Документи від одного підписанта і не сходяться в датах.
Здається, що термінальні мережі в цій історії постачали взагалі не гроші, а чеки про її походження. Паперове пояснення для готівки, яка прийшла звідкись іще. Термінали постачали документи про походження, Укрпошта приймала гроші, Ощадбанк перевертав невідомого походження готівку в цілком легальну безготівку.
Це реконструкція до якої можна прийти з опублікованих фактів, а не встановлена слідством обставина. Хто ці документи готував і навіщо, мають з'ясувати компетентні органи.
А тепер про те, повз що не можна пройти. Керівник державної компанії, чиє єдине завдання - максимізувати прибутки держави, зробив все для того, щоб шість клієнтів заплатили їй мінімум. Стандартна комісія за приймання готівкової виручки в Укрпошті становить 0,2%. Але з невідомих причин цим шістьом клієнтам комісію встановили від 0,001% до 0,1%. Тобто за ту саму послугу вони платили у двісті разів менше.
Фактично недоотримано 14,1 млн грн. І не тому, що клієнти вимагали це в переговорах, а тому, що хтось усередині держкомпанії вирішив зробити їм цю економію.
Смілянський пояснює це знижкою на обсяг і питає, чи вважати збитком знижку для Розетки за мільйон посилок.
Аргумент був би сильний, якби не одна деталь. Ці шість компаній не могли нікуди крім Укрпошти. Одинадцять мільярдів готівки треба якось покласти в банк, а банк спитає, звідки вона взялася. Укрпошта яка має відділення у 96% населених пунктів не має конкурента взагалі. Це монополія в чистому вигляді.
Монополіст знижок не дає. Йому нема кого перебивати ціною, у клієнта немає альтернативи, і сама ідея боротися за нього немає сенсу.
Більше того, в реальній економіці ціна росте разом із ризиком. Так влаштоване все: кредити, страхування, банківське обслуговування. Що складніший клієнт, то дорожче він платить. Тут чомусь вийшло рівно навпаки. Найпроблемніші клієнти отримали найдешевший у компанії тариф.
Отже, купували вони не приймання виручки. Вони купували відсутність запитань. І за товар, якого більше ніде не продають, отримали найнижчу ціну в прайсі.
За скільки такий товар ходить на ринку, ні для кого не таємниця. Конвертація готівки коштує відсотки, а не тисячні частки відсотка. Навіть якщо взяти найскромніший 1%, послуга на 11,4 млрд тягне на 114 млн грн. Держкомпанія отримала 8,7 млн.
Різниця в бюджет воюючої країни не зайшла. Куди вона зайшла? Невідомо. Але 14,1 млн, яких недорахувалася держкомпанія, залишилися в шести приватних товариствах, і це вже не припущення, а арифметика з висновків НБУ. Що отримали навзамін ті, хто затверджував такий тариф, має встановити слідство. Кримінальну справу за фактом збитків СБУ вже відкрила.
Тепер стає зрозуміло, чому конфлікт із регулятором дійшов до вимоги про звільнення.
Роками головним публічним сюжетом навколо Укрпошти було бажання Смілянського відкрити поштовий банк. Аргументи звучали переконливо: пошта є там, де банків немає, вона видає пенсії, вона обслуговує села. НБУ послідовно опирався. Під державного оператора навіть написали окремий закон про спрощену банківську ліцензію.
А потім регулятор видав дозвіл конкурентові. Банк отримала Нова пошта, приватна компанія, за законом, який писали під державну. Норму створювали за державний кошт: лобістський ресурс, парламентський час, робота міністерств. Актив, який ця норма породила, дістався приватному оператору.
Але справжня іронія в іншому. Поки тривала суперечка про ліцензію, Укрпошта вже виконувала банківську функцію. Вона приймала готівку від юридичних осіб, конвертувала її в безготівку через рахунок в Ощадбанку і переказувала клієнтам. Це і є розрахунково-касове обслуговування. Тільки без ліцензії. І, що важливіше, без банківського нагляду, без вимог до капіталу, без комплаєнсу, який мав би зупинити першу ж партію нових купюр із послідовними номерами.
Ідею Укрпошта-банку реалізували. Просто не в тій формі, у якій її презентували.
Чому за 11,4 млрд ніхто не відповів?
Дуже цікаве питання, і тут усе впирається в юридичну техніку. Щоб довести відмивання, спершу треба довести, що гроші здобуті злочинним шляхом. У всіх документах стоїть формула "готівка невідомого походження", а невідоме походження злочинним не є. Ощадбанк лише припускав, що частина коштів може бути сумнівного походження. Смілянський слушно зауважує, що офіційно про це ніхто не повідомляв.
Тому сталося рівно одне: Укрпошту оштрафували на 17,39 млн за порушення правил фінмоніторингу. Не за відмивання, а за те, що не виконала своєї функції.
17,39 млн від 11,4 млрд - це 0,15%. Стільки коштує не виконати державну функцію.
Причому виконати її було нескладно. Жоден із чотирьох маркерів не потребував слідчих дій. Подивитися на стан купюр. Звірити час операції з графіком роботи відділення. Скласти маршрут кур'єра на карті. Порівняти дати в чеках. Пів години роботи будь-якого сумлінного співробітника.
Хто за це заплатив?
Тепер найважливіше, і тут я хочу, щоб ніхто не ховався за словом "держава".
Укрпошта заробила на цих операціях 8,7 млн грн і заплатила 17,39 млн штрафу. Ощадбанк, теж державний, заплатив 33,76 млн, і серед причин, як уточнив сам НБУ, могли бути порушення при перевірці готівки саме від Укрпошти.
Разом 51,15 млн штрафів проти 8,7 млн доходу. Мінус 42,45 млн.
Держава цих грошей не має, бо в держави своїх грошей не буває. Усе, що є в Укрпошти й Ощадбанку, туди принесли люди, які платять податки, купують марки, надсилають посилки й отримують пенсії. Штраф, накладений на державну компанію, оплачують саме вони, тільки не окремим платіжним дорученням, а через гіршу послугу, вищий тариф і менші дивіденди в бюджет наступного року.
Реально штраф державній компанії не карає нікого. Це переказ із однієї кишені в іншу, після якого жодна людина не втратила ані копійки власних грошей. Ті, хто підписував договори, затверджував тарифи, приймав готівку вночі й не ставив запитань, не заплатили нічого. Найгірше, що їм загрожує, це звільнення з вихідною допомогою.
Мережу з двадцяти тисяч відділень будували й утримують за наш кошт, вона десятиліттями збиткова. Статус державної компанії, який і був справжнім активом у цій операції, теж створено за наш кошт. Дохід від використання цього активу склав 8,7 млн і досі є предметом суперечки. А 42,45 млн збитку розписали на всіх на нас. Прибуток залишився приватним компаніям. Збиток подарували українцям.
Перевірка охоплювала період з січня 2022 по липень 2023 року. Штраф Укрпошті виписали в лютому 2024-го, Ощадбанку в травні 2024-го. Рекордні штрафи EasyPay і City24 з'явилися аж у 2026 році. Вимога звільнити Смілянського з'явилася тоді ж.
Питання про політичну зручність моменту редакція ЕП поставила сама, і я не братимусь на нього відповідати. Зафіксую інше: порушення виявили у 2023 році, а канал перекрили у 2026-му. Три роки він працював вже з відома регулятора.
Далі все звелося до кадрової інтриги. Наглядову раду Укрпошти не сформовано, тому виконувати вимогу нема кому. Мінвідновлення політичну відповідальність брати не хоче. Відставку Смілянського нібито не підтримав президент. А над головою самого НБУ нависла загроза відставки.
11 мільярдів не випарувалися. Вони лежали готівкою, стали безготівкою і пішли далі, на рахунки шести конкретних товариств із конкретними власниками. У кожного з них є бенефіціар, у кожного платежу є отримувач, і все це є в банківських виписках.
Питання, які досі не поставлені публічно, звучать просто. Кому належать ці шість компаній сьогодні і кому належали тоді. Куди пішли гроші після зарахування. Чи є серед отримувачів структури, пов'язані з окупованими територіями, про які писали щодо двох із цих ТОВ. Хто саме всередині Укрпошти погодив тариф у 200 разів нижчий за стандартний і на підставі якого документа.
Замість цього ми три роки обговорюємо, чи звільнять Смілянського. Що з цього всього треба винести?
Штраф державній компанії треба перестати вважати покаранням. Поки відповідальність не персональна і не майнова, кожен такий штраф сплачують ті, хто до порушення не має жодного стосунку, а ті, хто ухвалював рішення, йдуть далі працювати з чистою трудовою.
Фінансовий моніторинг не можна доручати структурі, чий заробіток залежить від обсягу потоку. Що більше сумнівних грошей пропустив, то більше отримав, а штраф становить 0,15% від обороту. Або функцію відокремлюють від комерції, або вона не працює ніколи.
Тариф державного монополіста не може залежати від розсуду менеджменту. Прайс і кожне відхилення від нього мають бути публічними в момент надання, а не через три роки в матеріалах перевірки.
І останнє, найнеприємніше. Держава роками не будувала фінансову інфраструктуру там, де живуть люди, а натомість дозволила пошті виконувати банківські операції без банківського нагляду. Це не недогляд, це свідоме рішення.
Сьогодні канал через Укрпошту закрили, і послугу з приймання готівкової виручки компанія припинила. Попит на 11 мільярдів на рік нікуди не подівся. Він просто переїхав туди, де його поки ніхто не бачить. Дуже свідомо не бачить. І ось тут вже питання до регулятора, який знов чомусь страждає на сліпоту і глухоту.
Олег ЧЕСЛАВСЬКИЙ
Тож, що це за гроші?
Почнемо з того, що в переказах цієї історії зазвичай зникає: з імен. За перевірений період Укрпошта прийняла від бізнесу 11,9 млрд грн готівки. З них 11,4 млрд, тобто 95,8%, надійшли всього від шести товариств: "Мєтапей", "Пейбокс", "Електрум пеймент сістем", "Глобалмані", ФК "Контрактовий дім" та "Свіфт гарант".
Тепер подивіться, що це за компанії. "Мєтапей" і "Пейбокс" - юрособи, яким формально належали термінали Айбокс банку. Того самого, який НБУ вивів з ринку за міскодинг, тобто за маскування платежів онлайн-казино. ФК "Контрактовий дім" і "Свіфт гарант" стоять за мережами терміналів EasyPay і City24. У 2026 році Нацбанк виписав кожній по 135 млн грн штрафу, запідозривши їх у відмиванні мільярдів гривень готівки.
Про "Електрум пеймент сістем" і "Глобалмані" в мережі писали, що вони могли працювати на тимчасово окупованих територіях ще часів АТО. Частину тих публікацій згодом видалили. "Глобалмані" заявляла, що це був тиск з боку ексдепутата Максима Полякова, фігуранта антикорупційних розслідувань і "бурштинової" справи.
"Свіфт гарант" після виходу матеріалу ЕП повідомив, що договір з Укрпоштою діяв з 2022 року до березня 2023-го, стосувався здавання торговельної виручки, а зараховано за весь період було 14,4 млн грн, отриманих у звичайній діяльності: комунальні платежі, поповнення мобільних, погашення кредитів.
Отже, коло клієнтів, які принесли державній пошті майже дванадцять мільярдів готівки, складається з термінальних мереж, дві з яких належали банку, закритому за обслуговування казино, ще дві згодом отримали рекордні штрафи за підозрою у відмиванні, а ще дві мають шлейф публікацій про окуповані території.
Це не деталь. Це і є контекст, без якого далі нічого не зрозуміло.
Ці шість товариств возили в Укрпошту готівку й оформлювали її як торговельну виручку.
Укрпошта не перевіряла походження цих грошей, хоча зобов'язана була: вона є суб'єктом первинного фінансового моніторингу. Це не бюрократична формальність, а делегована державна функція.
Далі Укрпошта клала ці гроші на власний рахунок в Ощадбанку, здебільшого на Закарпатті та Львівщині, а потім переказувала їх безготівкою назад тим самим шести компаніям.
Уся суть у середній ланці. Готівка сумнівного походження заходила в банк не як гроші термінальних ТОВ, а як виручка державного оператора поштового зв'язку. Касир Ощадбанку бачив Укрпошту, і цього вистачало.
Проданий товар називається саме так: не перевезення грошей, а зміна імені того, хто їх вносить.
Пояснення, яке Укрпошта дала регулятору, звучало патріотично: готівка потрібна була для виплати пенсій біля зони бойових дій. Ось тільки чомусь брали її переважно на заході країни і там же здавали в Ощадбанк. Яким чином вон доїжджала прифронтових пенсіонерів історія не згадує.
Чи могли це бути гроші з терміналів?
У висновках перевірки є чотири деталі, які зазвичай вважають курйозом. Хоча всі разом вони вказують на одну цілком конкретну річ.
Готівку приймали вночі та рано-вранці, коли відділення Укрпошти були зачинені. Тобто в момент, коли операція нібито відбувалася, у залі не було ані касира, ані клієнтів.
Одна й та сама людина за один день здавала великі суми у відділення в різних областях України. Це не складно і не ризиковано, це просто неможливо. Значить, маршруту не існувало, а гроші вже лежали десь поруч із тими відділеннями.
Суми на сотні тисяч вносили новими купюрами по 500 гривень з послідовними номерами. Послідовна нумерація існує тільки в банківській упаковці. Термінал такого не видає в принципі: люди пхають туди зім'яті сотні й двадцятки в цілком випадковому порядку. Саме на це звернули увагу в Ощадбанку і саме тому припустили, що гроші могли бути не дуже то і законного походження.
І нарешті, чеки ПТКС, якими підтверджували походження, були підписані однією особою, і частина з них плутається в датах інкасації.
Складіть все це разом. Купюри в банківській упаковці. Маршрут фантастичний. Час зарахування не збігається з роботою відділень. Документи від одного підписанта і не сходяться в датах.
Здається, що термінальні мережі в цій історії постачали взагалі не гроші, а чеки про її походження. Паперове пояснення для готівки, яка прийшла звідкись іще. Термінали постачали документи про походження, Укрпошта приймала гроші, Ощадбанк перевертав невідомого походження готівку в цілком легальну безготівку.
Це реконструкція до якої можна прийти з опублікованих фактів, а не встановлена слідством обставина. Хто ці документи готував і навіщо, мають з'ясувати компетентні органи.
А тепер про те, повз що не можна пройти. Керівник державної компанії, чиє єдине завдання - максимізувати прибутки держави, зробив все для того, щоб шість клієнтів заплатили їй мінімум. Стандартна комісія за приймання готівкової виручки в Укрпошті становить 0,2%. Але з невідомих причин цим шістьом клієнтам комісію встановили від 0,001% до 0,1%. Тобто за ту саму послугу вони платили у двісті разів менше.
Фактично недоотримано 14,1 млн грн. І не тому, що клієнти вимагали це в переговорах, а тому, що хтось усередині держкомпанії вирішив зробити їм цю економію.
Смілянський пояснює це знижкою на обсяг і питає, чи вважати збитком знижку для Розетки за мільйон посилок.
Аргумент був би сильний, якби не одна деталь. Ці шість компаній не могли нікуди крім Укрпошти. Одинадцять мільярдів готівки треба якось покласти в банк, а банк спитає, звідки вона взялася. Укрпошта яка має відділення у 96% населених пунктів не має конкурента взагалі. Це монополія в чистому вигляді.
Монополіст знижок не дає. Йому нема кого перебивати ціною, у клієнта немає альтернативи, і сама ідея боротися за нього немає сенсу.
Більше того, в реальній економіці ціна росте разом із ризиком. Так влаштоване все: кредити, страхування, банківське обслуговування. Що складніший клієнт, то дорожче він платить. Тут чомусь вийшло рівно навпаки. Найпроблемніші клієнти отримали найдешевший у компанії тариф.
Отже, купували вони не приймання виручки. Вони купували відсутність запитань. І за товар, якого більше ніде не продають, отримали найнижчу ціну в прайсі.
За скільки такий товар ходить на ринку, ні для кого не таємниця. Конвертація готівки коштує відсотки, а не тисячні частки відсотка. Навіть якщо взяти найскромніший 1%, послуга на 11,4 млрд тягне на 114 млн грн. Держкомпанія отримала 8,7 млн.
Різниця в бюджет воюючої країни не зайшла. Куди вона зайшла? Невідомо. Але 14,1 млн, яких недорахувалася держкомпанія, залишилися в шести приватних товариствах, і це вже не припущення, а арифметика з висновків НБУ. Що отримали навзамін ті, хто затверджував такий тариф, має встановити слідство. Кримінальну справу за фактом збитків СБУ вже відкрила.
Тепер стає зрозуміло, чому конфлікт із регулятором дійшов до вимоги про звільнення.
Роками головним публічним сюжетом навколо Укрпошти було бажання Смілянського відкрити поштовий банк. Аргументи звучали переконливо: пошта є там, де банків немає, вона видає пенсії, вона обслуговує села. НБУ послідовно опирався. Під державного оператора навіть написали окремий закон про спрощену банківську ліцензію.
А потім регулятор видав дозвіл конкурентові. Банк отримала Нова пошта, приватна компанія, за законом, який писали під державну. Норму створювали за державний кошт: лобістський ресурс, парламентський час, робота міністерств. Актив, який ця норма породила, дістався приватному оператору.
Але справжня іронія в іншому. Поки тривала суперечка про ліцензію, Укрпошта вже виконувала банківську функцію. Вона приймала готівку від юридичних осіб, конвертувала її в безготівку через рахунок в Ощадбанку і переказувала клієнтам. Це і є розрахунково-касове обслуговування. Тільки без ліцензії. І, що важливіше, без банківського нагляду, без вимог до капіталу, без комплаєнсу, який мав би зупинити першу ж партію нових купюр із послідовними номерами.
Ідею Укрпошта-банку реалізували. Просто не в тій формі, у якій її презентували.
Чому за 11,4 млрд ніхто не відповів?
Дуже цікаве питання, і тут усе впирається в юридичну техніку. Щоб довести відмивання, спершу треба довести, що гроші здобуті злочинним шляхом. У всіх документах стоїть формула "готівка невідомого походження", а невідоме походження злочинним не є. Ощадбанк лише припускав, що частина коштів може бути сумнівного походження. Смілянський слушно зауважує, що офіційно про це ніхто не повідомляв.
Тому сталося рівно одне: Укрпошту оштрафували на 17,39 млн за порушення правил фінмоніторингу. Не за відмивання, а за те, що не виконала своєї функції.
17,39 млн від 11,4 млрд - це 0,15%. Стільки коштує не виконати державну функцію.
Причому виконати її було нескладно. Жоден із чотирьох маркерів не потребував слідчих дій. Подивитися на стан купюр. Звірити час операції з графіком роботи відділення. Скласти маршрут кур'єра на карті. Порівняти дати в чеках. Пів години роботи будь-якого сумлінного співробітника.
Хто за це заплатив?
Тепер найважливіше, і тут я хочу, щоб ніхто не ховався за словом "держава".
Укрпошта заробила на цих операціях 8,7 млн грн і заплатила 17,39 млн штрафу. Ощадбанк, теж державний, заплатив 33,76 млн, і серед причин, як уточнив сам НБУ, могли бути порушення при перевірці готівки саме від Укрпошти.
Разом 51,15 млн штрафів проти 8,7 млн доходу. Мінус 42,45 млн.
Держава цих грошей не має, бо в держави своїх грошей не буває. Усе, що є в Укрпошти й Ощадбанку, туди принесли люди, які платять податки, купують марки, надсилають посилки й отримують пенсії. Штраф, накладений на державну компанію, оплачують саме вони, тільки не окремим платіжним дорученням, а через гіршу послугу, вищий тариф і менші дивіденди в бюджет наступного року.
Реально штраф державній компанії не карає нікого. Це переказ із однієї кишені в іншу, після якого жодна людина не втратила ані копійки власних грошей. Ті, хто підписував договори, затверджував тарифи, приймав готівку вночі й не ставив запитань, не заплатили нічого. Найгірше, що їм загрожує, це звільнення з вихідною допомогою.
Мережу з двадцяти тисяч відділень будували й утримують за наш кошт, вона десятиліттями збиткова. Статус державної компанії, який і був справжнім активом у цій операції, теж створено за наш кошт. Дохід від використання цього активу склав 8,7 млн і досі є предметом суперечки. А 42,45 млн збитку розписали на всіх на нас. Прибуток залишився приватним компаніям. Збиток подарували українцям.
Перевірка охоплювала період з січня 2022 по липень 2023 року. Штраф Укрпошті виписали в лютому 2024-го, Ощадбанку в травні 2024-го. Рекордні штрафи EasyPay і City24 з'явилися аж у 2026 році. Вимога звільнити Смілянського з'явилася тоді ж.
Питання про політичну зручність моменту редакція ЕП поставила сама, і я не братимусь на нього відповідати. Зафіксую інше: порушення виявили у 2023 році, а канал перекрили у 2026-му. Три роки він працював вже з відома регулятора.
Далі все звелося до кадрової інтриги. Наглядову раду Укрпошти не сформовано, тому виконувати вимогу нема кому. Мінвідновлення політичну відповідальність брати не хоче. Відставку Смілянського нібито не підтримав президент. А над головою самого НБУ нависла загроза відставки.
11 мільярдів не випарувалися. Вони лежали готівкою, стали безготівкою і пішли далі, на рахунки шести конкретних товариств із конкретними власниками. У кожного з них є бенефіціар, у кожного платежу є отримувач, і все це є в банківських виписках.
Питання, які досі не поставлені публічно, звучать просто. Кому належать ці шість компаній сьогодні і кому належали тоді. Куди пішли гроші після зарахування. Чи є серед отримувачів структури, пов'язані з окупованими територіями, про які писали щодо двох із цих ТОВ. Хто саме всередині Укрпошти погодив тариф у 200 разів нижчий за стандартний і на підставі якого документа.
Замість цього ми три роки обговорюємо, чи звільнять Смілянського. Що з цього всього треба винести?
Штраф державній компанії треба перестати вважати покаранням. Поки відповідальність не персональна і не майнова, кожен такий штраф сплачують ті, хто до порушення не має жодного стосунку, а ті, хто ухвалював рішення, йдуть далі працювати з чистою трудовою.
Фінансовий моніторинг не можна доручати структурі, чий заробіток залежить від обсягу потоку. Що більше сумнівних грошей пропустив, то більше отримав, а штраф становить 0,15% від обороту. Або функцію відокремлюють від комерції, або вона не працює ніколи.
Тариф державного монополіста не може залежати від розсуду менеджменту. Прайс і кожне відхилення від нього мають бути публічними в момент надання, а не через три роки в матеріалах перевірки.
І останнє, найнеприємніше. Держава роками не будувала фінансову інфраструктуру там, де живуть люди, а натомість дозволила пошті виконувати банківські операції без банківського нагляду. Це не недогляд, це свідоме рішення.
Сьогодні канал через Укрпошту закрили, і послугу з приймання готівкової виручки компанія припинила. Попит на 11 мільярдів на рік нікуди не подівся. Він просто переїхав туди, де його поки ніхто не бачить. Дуже свідомо не бачить. І ось тут вже питання до регулятора, який знов чомусь страждає на сліпоту і глухоту.
Олег ЧЕСЛАВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |