Сергій Сулимовський на сцені обласного філармонійного центру
Його сольних концертів чернігівська публіка чекає з нетерпінням і радісним передчуттям чудових музичних подарунків. Він обіцяє незабутні враження і цього разу, на концерті, що відбудеться 25 квітня 2018 року. Зокрема, презентує дев’ять нових творів, які додав до свого репертуару. «Хочу розповісти через пісні про справжнє кохання, про глибокі почуття. Красиві мелодії, красивий вокал – цього хочеться», - поділився думками Сергій Сулімовський.
Він ставиться упереджено до примітивної попси. Вважає, що артисти не мають сліпо підкорятися запитам низького смаку, а навпаки, виховувати аудиторію гарною музикою і справжнім мистецтвом.
Творча доля співака склалася дуже природно. Юнацьке захоплення музикою, що розпочиналося від пісень під гітару Віктора Цоя, Валерія Кіпєлова, групи ЧАЙФ, стало справою життя. Він виріс на очах у чернігівських меломанів, і сьогодні це зрілий артист з великим творчим багажем. У його репертуарі твори різних жанрів і музичних напрямків, від року – до оперної класики. Має вищу музичну освіту, лауреат і переможець безлічі престижних всеукраїнських та міжнародних конкурсів, заслужений артист України.
Незадовго до концерту він поділився своїми намірами, сподіваннями і життєвими враженнями. І хоч був стомлений інтенсивною роботою під час весняних свят, але бажання порадувати і здивувати майбутнім концертом додавало йому сил і натхнення.
- Сольний концерт – це завжди подія і для артиста, і для його шанувальників. Скільки таких концертів вже було у вас? І чим цьогорічний відрізнятиметься від інших?
- Не рахую кількість, для мене це не надто важливо. Мабуть вже близько двох десятків було, відколи працюю у філармонійному центрі. Але головне не кількість, а що відбувається на такому концерті. Тут сплітаються в одне і подія, і певний виклик для розуміння свого рівня, і бажання нового етапу у своєму розвитку.
- Як ви готуєтесь? Чим будете вражати публіку?
- Готую дев’ять нових номерів, які увійдуть до мого репертуару. Фізично це нелегко, бо будуть і класичні твори, складні для виконання, з високим діапазоном, і хіти з Євробачення. Але не буду всього розкривати, дізнаєтеся на концерті.
- Заінтригували! Мене якось особливо вразила у вашому виконанні «Una furtiva lagrima» - арія Неморіно з опери Гаетано Доніцетті «Любовний напій». Нехай це моє особисте, як кажуть, суб’єктивне враження, але ви – серед найкращих її виконавців. Тепер весь час чекаю цю арію від вас.
- Радий, що вам сподобалось. На цьому концерті арії Неморіно не буде, будуть інші, також гарні твори. Але в наступних концертах обов’язково її почуєте.
- Як ви взагалі добираєте репертуар, за яким принципом? Чи є улюблені твори або композитори?
- Вибираю пісні, які припадають до душі і які хочеться співати. Хочу донести через них глибокі почуття, розповісти про справжнє кохання. Красиві мелодії, красивий вокал – цього хочеться. Зараз так багато якогось пустого, примітивного, мені це зовсім не подобається.
- Що ви маєте на увазі?
- Попсу. До попси ставлюся упереджено. Чому нашу молодь вчать?! Примітиву й вульгарності? Ця пустота набридла. Навіть якщо мені пропонують таке співати, я відмовляюся категорично. Бо потім, коли співаєш нормальну пісню, у якій є зміст, гарні слова, її не здатні почути!
- Тобто ви не хочете розмінюватися? Дотримуєтеся своєї лінії і свого бачення образу артиста й співака, що сповідує гарний смак, освіченість і вокальну майстерність?
- Так, погоджуюсь з таким трактуванням.
- І чого ще чекати на вашому концерті? Кого ви запросите виступити?
- Буду запрошувати своїх друзів. Сподіваюсь, виступатимуть Костянтин Слободенюк, Андрій Галамага. З Андрієм та його братом Сергієм Галамагою ми працюємо і спілкуємося вже мабуть років двадцять, відколи я втягнувся в музичне життя.
- А що ви скажете про стосунки з публікою? Ви відчуваєте, як вас люблять ваші шанувальники? Популярність ускладнює життя чи навпаки – підносить, полегшує роботу?
- Не знаю як точніше сказати, це іноді навіть лікує. Якщо ти віддаєшся цілковито, і коли є віддача від залу, коли це взаємні почуття – це дуже приємно.
- З якого часу ви відчули свою популярність? Розповідають, як ви співали у підземному переході. Можливо тоді, чи ще раніше?
- Перші яскраві враження – відколи вчився у 15-му вищому професійному училищі, у нас там був ансамбль. Тоді у мене помер дідусь, я довго сумував. Але життя йшло вперед, і той перший концерт просто врятував від суму. Там було класно насправді. Це було як хобі, ти ніби вільний художник. Зараз це вже професійна робота. Працюючи в структурі, залежиш від ситуації, і часом ніби перестаєш належати собі. Я отримую велике задоволення від своєї роботи, але воно інше. Я виріс, і якщо раніше просто співала душа, то з часом до цього додалася і вокальна техніка, і подача.
- Це називається – зрілий артист.
- Так. Уже зовсім по-іншому граєш роль, розумієшся на мистецьких прийомах. Але уявляєте, мені іноді так хочеться того драйву, який був в училищі! Досі мрію виступати з живим колективом, зі своїм ансамблем.
- У вас зараз доволі інтенсивне концертне життя з колективом естрадних виконавців філармонійного центру. На концертах завжди повні зали. Багато прем’єрних вистав, у тому числі й дитячих. Природне запитання: як це вдається?
- У нас від самого початку склався дуже гарний колектив. З роками він, звичайно, змінювався, і зараз ми маємо не менш професійний склад артистів. Ми чудово співпрацюємо, розуміємо одне одного. Можу сказати, що я задоволений нашою роботою. Адміністрація нам всіляко сприяє, що також дуже важливо. Вийшов такий собі міні-театр.
- Так, чудові постановки «Ліричні та веселі історії Одеського дворика», «Квиток у кіно», мюзикл «Красуні FM». Я вже за «Красунями» навіть скучила, давно їх не показували. А роль дівчини вам дуже вдалася, героїня вийшла така чарівна й зворушлива. І ви так дивовижно добре ходите у взутті на підборах!
- Мені самому було цікаво, як жінки ходять у такому взутті. Довелося походити на підборах у 10 сантиметрів, і з’ясувалося, що це нагадує ковзани. А оскільки я добре стою на ковзанах, то від такого експерименту навіть спина не боліла. Цікаво було грати цю роль. Тут і голос задіяний, треба було говорити фальцетом, щоб було схоже на дівчину.
- Загалом дуже гарна акторська робота, це моє враження як глядача. Де ви навчалися акторській майстерності?
- Дуже вдячний Валентину Івановичу Судаку (артист драми Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Народний артист України. – Ред.) Він займався з нами в музичному училищі і багато чому навчив.
- А як ви почали співати в підземному переході? Це ж звідти вас запросили до філармонійного центру, де почалася професійна музична кар’єра? Цікава й навіть якась містична історія!
- До цього було також багато важливих подій, які привели до цієї історії.
- Розкажіть свою творчу біографію від початку. Ви з музичної сім’ї?
- Ні, я перший музикант у сім’ї. Мій дід по маминій лінії циган, можливо щось від нього передалося. Навчався у 19-ій школі, займався в Палаці піонерів, ми там також створили свою команду, вокально-інструментальний ансамбль – ВІА «ЗЛІТ». Було багато концертів, все це живцем, дуже цікаво. Потім вступив у 15 ВПУ – вище професійне училище.
- На яку спеціальність?
- Слюсар механо-зборочних робіт, слюсар-ремонтник.
- Тобто у вас схильність до технічних дисциплін?
- Я більше творча людина. Я пішов в училище, бо там був вокально-інструментальний ансамбль. Гітари, барабани – я це дуже люблю. А в перехід пішов працювати внаслідок важких часів. Це було в 1999-2002 роках. Працювали я та декілька моїх друзів. Там мене і помітив Юрій Федорович Кравчук, який тоді був директором філармонійного центру, і запросив на вечір авторської пісні.
- І після цього концерту вам запропонували роботу?
- Спочатку було перше місце в конкурсі «Твій шанс-2». А потім і на роботу запросили. Одразу вступив до Чернігівського музичного училища імені Л. Ревуцького (зараз коледж – Ред.) Там якраз відкрився вокальний відділ. Вчився у народного артиста України Віктора Субачєва, потім у В’ячеслава Литвинова (нині заслужений артист України. – Ред.) При цьому продовжував працювати у філармонійному центрі. Було нелегко, але витримував. Потів був Київський національний університет культури та мистецтв, вступив одразу на 3 курс, далі – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. У мене повна вища освіта, я спеціаліст, вокаліст, викладач.
- А ще й участь у конкурсах! Які з них найбільше запам’яталися?
- Дуже сподобалося у Санкт-Петербурзі у 2012 році на фестивалі-конкурсі, де отримав перше місце у номінації «класичний вокал» і друге місце – «естрадний вокал». Цікаво було у Фінляндії на конкурсі імені Яна Сібеліуса. Це було у 2013 році, і туди, як і у Санкт-Петербург, ми їздили разом з концертмейстером Світланою Пилипенко (заслужений працівник культури України – Ред.). Завоювали перше місце в номінації «академічний вокал». Приємно було привезти у філармонійний центр лист-подяку від Комітету цього конкурсу «за підтримку культурних зв’язків між молоддю Скандинавських країн та України». Міжнародний Музичний Фестиваль “MUSIC OPEN PAFOS” на Кіпрі у 2013 році також був цікавим. Я там, до речі, виконував ваш улюблений “Романс Неморіно” з опери Гаетано Доніцетті “Любовний напій”.
- Як ви піклуєтесь про свій голос? Чи є у вас якісь правила? Одна відома співачка оригінально сказала з цього приводу, що коли вона прокидається вранці, а Голос ще спить, то вона ходить тихо-тихо. Як взагалі тримаєте себе у формі?
- На голос дуже впливає моральний стан. І для мене найголовніше – морально почуватися добре. Тому намагаюся себе заспокоювати у якихось проблемних ситуаціях. Мені допомагає кулінарія. Дуже люблю готувати, і для дружини готую також.
- Як їй пощастило!
- Вона теж гарно готує, в кулінарії – ас. Шашлики краще за мене робить!
- Але ж вам потрібно і за фігурою слідкувати! Як ви це робите?
- Я собі ні в чому не відмовляю, але вмію себе контролювати. Намагаюся дотримуватися балансу, ніде не перебирати – ні в їжі, ні в питві.
- Ваша дружина також музикант?
- Так, вона артист військового оркестру. Грає на флейті. А познайомились ми, коли у мене був перший сольний концерт у 2003 році. Вона тоді подарувала мені диск відомої на той час чернігівськой групи "Широко закриті очі", яка мені дуже подобалася.
- У вас найголовніші події життя пов’язані з філармонійним центром! Як ви думаєте, вона закохалася у ваш голос, чи в вас?
- (Сміється). Не знаю, ми обоє закохалися, і все. Вона музикант, і ми розуміємо одне одного, це головне.
- Насамкінець традиційне запитання – про творчі плани.
- Планів багато, є цікаві ідеї. Але зараз зосереджуюся на підготовці до сольного концерту. І запрошую вас і глядачів до нашого Чернігівського філармонійного центру 25 квітня 2018 року на 19 годину.
- Дякую. Успіхів вам і до зустрічі на концерті.
Спілкувалася Віра ЛОБАНОВСЬКА
Довідково. Сергій Сулімовський народився 28 лютого 1981 року у Чернігові. Випускник вокального відділу Чернігівського музичного коледжу ім. Л. Ревуцького, викладачі: народний артист України Віктор Субачєв, заслужений артист України В’ячеслав Литвинов; Київського національного університету культури та мистецтв; Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. З 2001 року працює артистом Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, на даний час соліст-вокаліст колективу концертних виконавців.
Учасник, лауреат та переможець багатьох конкурсів та фестивалів, зокрема, Міжнародного фестивалю-конкурсу естрадного мистецтва у Санкт-Петербурзі, Росія, перше місце в номінації «Класичний вокал. Соло», друге місце у номінації «Естрадний вокал» (2012); переможець конкурсу імені Яна Сібеліуса в місті Турку, Фінляндія, номінація «Академічний вокал» (2013); Лауреат III Міжнародного Музичного Фестивалю “MUSIC OPEN PAFOS”, Республіка Кіпр (2013) та інших. Неодноразово відзначений грамотами та подяками Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівської обласної ради, Чернігівської міської ради. У 2015 році Сергій Сулімовський був удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».
Він ставиться упереджено до примітивної попси. Вважає, що артисти не мають сліпо підкорятися запитам низького смаку, а навпаки, виховувати аудиторію гарною музикою і справжнім мистецтвом.
Творча доля співака склалася дуже природно. Юнацьке захоплення музикою, що розпочиналося від пісень під гітару Віктора Цоя, Валерія Кіпєлова, групи ЧАЙФ, стало справою життя. Він виріс на очах у чернігівських меломанів, і сьогодні це зрілий артист з великим творчим багажем. У його репертуарі твори різних жанрів і музичних напрямків, від року – до оперної класики. Має вищу музичну освіту, лауреат і переможець безлічі престижних всеукраїнських та міжнародних конкурсів, заслужений артист України.
Незадовго до концерту він поділився своїми намірами, сподіваннями і життєвими враженнями. І хоч був стомлений інтенсивною роботою під час весняних свят, але бажання порадувати і здивувати майбутнім концертом додавало йому сил і натхнення.
- Сольний концерт – це завжди подія і для артиста, і для його шанувальників. Скільки таких концертів вже було у вас? І чим цьогорічний відрізнятиметься від інших?
- Не рахую кількість, для мене це не надто важливо. Мабуть вже близько двох десятків було, відколи працюю у філармонійному центрі. Але головне не кількість, а що відбувається на такому концерті. Тут сплітаються в одне і подія, і певний виклик для розуміння свого рівня, і бажання нового етапу у своєму розвитку.
- Як ви готуєтесь? Чим будете вражати публіку?
- Готую дев’ять нових номерів, які увійдуть до мого репертуару. Фізично це нелегко, бо будуть і класичні твори, складні для виконання, з високим діапазоном, і хіти з Євробачення. Але не буду всього розкривати, дізнаєтеся на концерті.
- Заінтригували! Мене якось особливо вразила у вашому виконанні «Una furtiva lagrima» - арія Неморіно з опери Гаетано Доніцетті «Любовний напій». Нехай це моє особисте, як кажуть, суб’єктивне враження, але ви – серед найкращих її виконавців. Тепер весь час чекаю цю арію від вас.
- Радий, що вам сподобалось. На цьому концерті арії Неморіно не буде, будуть інші, також гарні твори. Але в наступних концертах обов’язково її почуєте.
- Як ви взагалі добираєте репертуар, за яким принципом? Чи є улюблені твори або композитори?
- Вибираю пісні, які припадають до душі і які хочеться співати. Хочу донести через них глибокі почуття, розповісти про справжнє кохання. Красиві мелодії, красивий вокал – цього хочеться. Зараз так багато якогось пустого, примітивного, мені це зовсім не подобається.
- Що ви маєте на увазі?
- Попсу. До попси ставлюся упереджено. Чому нашу молодь вчать?! Примітиву й вульгарності? Ця пустота набридла. Навіть якщо мені пропонують таке співати, я відмовляюся категорично. Бо потім, коли співаєш нормальну пісню, у якій є зміст, гарні слова, її не здатні почути!
- Тобто ви не хочете розмінюватися? Дотримуєтеся своєї лінії і свого бачення образу артиста й співака, що сповідує гарний смак, освіченість і вокальну майстерність?
- Так, погоджуюсь з таким трактуванням.
- І чого ще чекати на вашому концерті? Кого ви запросите виступити?
- Буду запрошувати своїх друзів. Сподіваюсь, виступатимуть Костянтин Слободенюк, Андрій Галамага. З Андрієм та його братом Сергієм Галамагою ми працюємо і спілкуємося вже мабуть років двадцять, відколи я втягнувся в музичне життя.
- А що ви скажете про стосунки з публікою? Ви відчуваєте, як вас люблять ваші шанувальники? Популярність ускладнює життя чи навпаки – підносить, полегшує роботу?
- Не знаю як точніше сказати, це іноді навіть лікує. Якщо ти віддаєшся цілковито, і коли є віддача від залу, коли це взаємні почуття – це дуже приємно.
- З якого часу ви відчули свою популярність? Розповідають, як ви співали у підземному переході. Можливо тоді, чи ще раніше?
- Перші яскраві враження – відколи вчився у 15-му вищому професійному училищі, у нас там був ансамбль. Тоді у мене помер дідусь, я довго сумував. Але життя йшло вперед, і той перший концерт просто врятував від суму. Там було класно насправді. Це було як хобі, ти ніби вільний художник. Зараз це вже професійна робота. Працюючи в структурі, залежиш від ситуації, і часом ніби перестаєш належати собі. Я отримую велике задоволення від своєї роботи, але воно інше. Я виріс, і якщо раніше просто співала душа, то з часом до цього додалася і вокальна техніка, і подача.
- Це називається – зрілий артист.
- Так. Уже зовсім по-іншому граєш роль, розумієшся на мистецьких прийомах. Але уявляєте, мені іноді так хочеться того драйву, який був в училищі! Досі мрію виступати з живим колективом, зі своїм ансамблем.
- У вас зараз доволі інтенсивне концертне життя з колективом естрадних виконавців філармонійного центру. На концертах завжди повні зали. Багато прем’єрних вистав, у тому числі й дитячих. Природне запитання: як це вдається?
- У нас від самого початку склався дуже гарний колектив. З роками він, звичайно, змінювався, і зараз ми маємо не менш професійний склад артистів. Ми чудово співпрацюємо, розуміємо одне одного. Можу сказати, що я задоволений нашою роботою. Адміністрація нам всіляко сприяє, що також дуже важливо. Вийшов такий собі міні-театр.
- Так, чудові постановки «Ліричні та веселі історії Одеського дворика», «Квиток у кіно», мюзикл «Красуні FM». Я вже за «Красунями» навіть скучила, давно їх не показували. А роль дівчини вам дуже вдалася, героїня вийшла така чарівна й зворушлива. І ви так дивовижно добре ходите у взутті на підборах!
- Мені самому було цікаво, як жінки ходять у такому взутті. Довелося походити на підборах у 10 сантиметрів, і з’ясувалося, що це нагадує ковзани. А оскільки я добре стою на ковзанах, то від такого експерименту навіть спина не боліла. Цікаво було грати цю роль. Тут і голос задіяний, треба було говорити фальцетом, щоб було схоже на дівчину.
- Загалом дуже гарна акторська робота, це моє враження як глядача. Де ви навчалися акторській майстерності?
- Дуже вдячний Валентину Івановичу Судаку (артист драми Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Народний артист України. – Ред.) Він займався з нами в музичному училищі і багато чому навчив.
- А як ви почали співати в підземному переході? Це ж звідти вас запросили до філармонійного центру, де почалася професійна музична кар’єра? Цікава й навіть якась містична історія!
- До цього було також багато важливих подій, які привели до цієї історії.
- Розкажіть свою творчу біографію від початку. Ви з музичної сім’ї?
- Ні, я перший музикант у сім’ї. Мій дід по маминій лінії циган, можливо щось від нього передалося. Навчався у 19-ій школі, займався в Палаці піонерів, ми там також створили свою команду, вокально-інструментальний ансамбль – ВІА «ЗЛІТ». Було багато концертів, все це живцем, дуже цікаво. Потім вступив у 15 ВПУ – вище професійне училище.
- На яку спеціальність?
- Слюсар механо-зборочних робіт, слюсар-ремонтник.
- Тобто у вас схильність до технічних дисциплін?
- Я більше творча людина. Я пішов в училище, бо там був вокально-інструментальний ансамбль. Гітари, барабани – я це дуже люблю. А в перехід пішов працювати внаслідок важких часів. Це було в 1999-2002 роках. Працювали я та декілька моїх друзів. Там мене і помітив Юрій Федорович Кравчук, який тоді був директором філармонійного центру, і запросив на вечір авторської пісні.
- І після цього концерту вам запропонували роботу?
- Спочатку було перше місце в конкурсі «Твій шанс-2». А потім і на роботу запросили. Одразу вступив до Чернігівського музичного училища імені Л. Ревуцького (зараз коледж – Ред.) Там якраз відкрився вокальний відділ. Вчився у народного артиста України Віктора Субачєва, потім у В’ячеслава Литвинова (нині заслужений артист України. – Ред.) При цьому продовжував працювати у філармонійному центрі. Було нелегко, але витримував. Потів був Київський національний університет культури та мистецтв, вступив одразу на 3 курс, далі – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. У мене повна вища освіта, я спеціаліст, вокаліст, викладач.
- А ще й участь у конкурсах! Які з них найбільше запам’яталися?
- Дуже сподобалося у Санкт-Петербурзі у 2012 році на фестивалі-конкурсі, де отримав перше місце у номінації «класичний вокал» і друге місце – «естрадний вокал». Цікаво було у Фінляндії на конкурсі імені Яна Сібеліуса. Це було у 2013 році, і туди, як і у Санкт-Петербург, ми їздили разом з концертмейстером Світланою Пилипенко (заслужений працівник культури України – Ред.). Завоювали перше місце в номінації «академічний вокал». Приємно було привезти у філармонійний центр лист-подяку від Комітету цього конкурсу «за підтримку культурних зв’язків між молоддю Скандинавських країн та України». Міжнародний Музичний Фестиваль “MUSIC OPEN PAFOS” на Кіпрі у 2013 році також був цікавим. Я там, до речі, виконував ваш улюблений “Романс Неморіно” з опери Гаетано Доніцетті “Любовний напій”.
- Як ви піклуєтесь про свій голос? Чи є у вас якісь правила? Одна відома співачка оригінально сказала з цього приводу, що коли вона прокидається вранці, а Голос ще спить, то вона ходить тихо-тихо. Як взагалі тримаєте себе у формі?
- На голос дуже впливає моральний стан. І для мене найголовніше – морально почуватися добре. Тому намагаюся себе заспокоювати у якихось проблемних ситуаціях. Мені допомагає кулінарія. Дуже люблю готувати, і для дружини готую також.
- Як їй пощастило!
- Вона теж гарно готує, в кулінарії – ас. Шашлики краще за мене робить!
- Але ж вам потрібно і за фігурою слідкувати! Як ви це робите?
- Я собі ні в чому не відмовляю, але вмію себе контролювати. Намагаюся дотримуватися балансу, ніде не перебирати – ні в їжі, ні в питві.
- Ваша дружина також музикант?
- Так, вона артист військового оркестру. Грає на флейті. А познайомились ми, коли у мене був перший сольний концерт у 2003 році. Вона тоді подарувала мені диск відомої на той час чернігівськой групи "Широко закриті очі", яка мені дуже подобалася.
- У вас найголовніші події життя пов’язані з філармонійним центром! Як ви думаєте, вона закохалася у ваш голос, чи в вас?
- (Сміється). Не знаю, ми обоє закохалися, і все. Вона музикант, і ми розуміємо одне одного, це головне.
- Насамкінець традиційне запитання – про творчі плани.
- Планів багато, є цікаві ідеї. Але зараз зосереджуюся на підготовці до сольного концерту. І запрошую вас і глядачів до нашого Чернігівського філармонійного центру 25 квітня 2018 року на 19 годину.
- Дякую. Успіхів вам і до зустрічі на концерті.
Спілкувалася Віра ЛОБАНОВСЬКА
Довідково. Сергій Сулімовський народився 28 лютого 1981 року у Чернігові. Випускник вокального відділу Чернігівського музичного коледжу ім. Л. Ревуцького, викладачі: народний артист України Віктор Субачєв, заслужений артист України В’ячеслав Литвинов; Київського національного університету культури та мистецтв; Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. З 2001 року працює артистом Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, на даний час соліст-вокаліст колективу концертних виконавців.
Учасник, лауреат та переможець багатьох конкурсів та фестивалів, зокрема, Міжнародного фестивалю-конкурсу естрадного мистецтва у Санкт-Петербурзі, Росія, перше місце в номінації «Класичний вокал. Соло», друге місце у номінації «Естрадний вокал» (2012); переможець конкурсу імені Яна Сібеліуса в місті Турку, Фінляндія, номінація «Академічний вокал» (2013); Лауреат III Міжнародного Музичного Фестивалю “MUSIC OPEN PAFOS”, Республіка Кіпр (2013) та інших. Неодноразово відзначений грамотами та подяками Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівської обласної ради, Чернігівської міської ради. У 2015 році Сергій Сулімовський був удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».
| Читайте також |
| Коментарі (0) |