Сергій Борщевський: З чистою совістю на свободу
Адекватна частина суспільства протестує проти московських гастролерів, засуджує вітчизняних артистів, яких тягне до Росії, як собак під колесо, обурюється українськими спортсменами, що після змагань фотографуються з російськими… А як щодо письменників? Щодо тих, хто перекладають і друкують в Україні промосковських авторів і самі друкуються в закордонних виданнях з сумнівною, кажучи делікатно, репутацією?
Поштовхом до цих роздумів стала оприлюднена 25 вересня на сайті Національної спілки письменників України інформація про п’ятий міжнародний фестиваль-конкурс “Причал на Поштовій”. Власне, не про сам фестиваль, а про те, що “за рішенням літературного об’єднання перекладачів НСПУ Гран-прі отримав конкурсант з Болгарії Захарій Іванов”. Обурила не так відверта брехня, оскільки спілчанського об’єднання перекладачів не існує, таке об’єднаня є лише при Київській організації НСПУ, і його досі очолював я, як ім’я новоспеченого лауреата. Бо мені ніколи не спало б на думку пропонувати нагородити цього болгарського москвофіла. І не просто москвофіла, а перекладача віршів Сєргєя Лаврова, міністра закордонних справ Росії, одного з найодіозніших представників кремлівського режиму. А що нормальній людині важко в таке повірити, пропоную відповідне посилання на болгарське джерело: https://hu-hu.facebook.com/spisanie.svetovete/posts/3407464785975553.
Посилання достовірне, адже взяте зі сторінки видання “Световете” (“Світи”), редактором якого є сам Захарій Іванов, один із двох огидних персонажів, через яких я ще 26 квітня цього року назавжди припинив спілкування з їхнім українським перекладачем, а водночас секретарем і членом правління НСПУ Віктором Мельником. Ось мій лист до нього з цього приводу: Вікторе Івановичу, одразу прошу не відповідати на мій лист. Я видалю, не читаючи, бо припиняю наше знайомство. Спочатку переклад збірки Захарія Іванова, “перекладача” кремлівської суки Лаврова, тепер цього паскудника, на якому нема де тавра ставити: https://litgazeta.com.ua/poetry/boian-anhelov-bolhariia-khoch-by-mene-zrozumily/ Вам вдалося спростувати Геракліта, двічі вступивши в ту саму брудну оплачену Москвою воду. Мені байдуже, які вони поети. Мені залежить на тому, як вони ставляться до моєї країни. Мені вже 75 років, і все життя я найбільше дбав про свою репутацію. Я не можу підтримувати знайомство з перекладачем Захарія Іванова та Бояна Ангелова. Прощавайте.
А проте, хоч як прикро це визнавати, справа Віктора Мельника живе і перемагає. Зовсім недавно в Києві вийшла збірка поезій “Розкрилена душа” іншої болгарської авторки, Вані Ангелової в перекладі Інни Ковальчук: https://www.yakaboo.ua/rozkrilena-dusha.html#tab-attributes Знаменита ця поетеса тим, що віршує, хоч і не надто вправно, зате двома мовами – болгарською і старшобратською російською. Причому російські писання Вані Ангелової такі проросійські, що навіть удостоїлися вищої нагороди та диплому першого ступеню за вірші “Бессмертный полк”, “По дороге бесценной жизни”, “О войне”, “Танго смерти”, “Солдат России”, “Великая Победа” на шабаші з пафосною назвою “Международный славянский конкурс “Победа”. Стійкі до нудоти читачі можуть розкрити відповідне посилання: https://stihi.ru/2020/05/03/9239
І ось дочекалися: поезії болгарської прихильниці “русского міра” стали доступними українському читачеві.
А ще останнім часом Ваня Ангелова переклала (як можна здогадатися, за підрядниками тієї ж Інни Ковальчук) і надрукувала в часописі “Литературен свят” добірки кількох українських авторів (серед яких є навіть один поет), зокрема, й голови НСПУ Михайла Сидоржевського: https://literaturensviat.com/?p=174714.
І, нарешті, “родзинка на торті”: зовсім недавно в перекладі Вані Ангелової вийшла збірка Михайла Сидоржевського “Запрошення до мандрівки”: https://www.facebook.com/spisanie.svetovete/photos/pb.270744272980969.-2207520000../4595675023821184/?type=3&theater ,яка удостоїлася схвального відгуку Захарія Іванова, того самого перекладача того самого Сєргєя Лаврова.
Коло замкнулося. Пазли зійшлися. Бридко.
Сьогодні, 17 листопада, день для мене особливий. День народження Григорія Порфировича Кочура. З його рекомендацією я вступав колись до Спілки письменників. Передаючи її мені, Майстер спитав: – А вона вам не зашкодить?”. “Ваша рекомендація для мене важить більше, ніж членський квиток”, – відповів я тоді. З Григорієм Кочуром я познайомився наприкінці 1970-х років. Перед тим, у 1973-му, його виключили зі Спілки тодішні її керманичі. 1970-і роки навчили мене уникати людей, в яких я не був певен.
І сьогодні, в день народження свого Вчителя, я готовий повторити ту давню фразу: рекомендація Григорія Кочура для мене важить більше, ніж членський квиток. Тому ця публікація є водночас моєю заявою про вихід з Національної спілки письменників України.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, письменник, дипломат, експерт Центру дослідження Росії
Поштовхом до цих роздумів стала оприлюднена 25 вересня на сайті Національної спілки письменників України інформація про п’ятий міжнародний фестиваль-конкурс “Причал на Поштовій”. Власне, не про сам фестиваль, а про те, що “за рішенням літературного об’єднання перекладачів НСПУ Гран-прі отримав конкурсант з Болгарії Захарій Іванов”. Обурила не так відверта брехня, оскільки спілчанського об’єднання перекладачів не існує, таке об’єднаня є лише при Київській організації НСПУ, і його досі очолював я, як ім’я новоспеченого лауреата. Бо мені ніколи не спало б на думку пропонувати нагородити цього болгарського москвофіла. І не просто москвофіла, а перекладача віршів Сєргєя Лаврова, міністра закордонних справ Росії, одного з найодіозніших представників кремлівського режиму. А що нормальній людині важко в таке повірити, пропоную відповідне посилання на болгарське джерело: https://hu-hu.facebook.com/spisanie.svetovete/posts/3407464785975553.
Посилання достовірне, адже взяте зі сторінки видання “Световете” (“Світи”), редактором якого є сам Захарій Іванов, один із двох огидних персонажів, через яких я ще 26 квітня цього року назавжди припинив спілкування з їхнім українським перекладачем, а водночас секретарем і членом правління НСПУ Віктором Мельником. Ось мій лист до нього з цього приводу: Вікторе Івановичу, одразу прошу не відповідати на мій лист. Я видалю, не читаючи, бо припиняю наше знайомство. Спочатку переклад збірки Захарія Іванова, “перекладача” кремлівської суки Лаврова, тепер цього паскудника, на якому нема де тавра ставити: https://litgazeta.com.ua/poetry/boian-anhelov-bolhariia-khoch-by-mene-zrozumily/ Вам вдалося спростувати Геракліта, двічі вступивши в ту саму брудну оплачену Москвою воду. Мені байдуже, які вони поети. Мені залежить на тому, як вони ставляться до моєї країни. Мені вже 75 років, і все життя я найбільше дбав про свою репутацію. Я не можу підтримувати знайомство з перекладачем Захарія Іванова та Бояна Ангелова. Прощавайте.
А проте, хоч як прикро це визнавати, справа Віктора Мельника живе і перемагає. Зовсім недавно в Києві вийшла збірка поезій “Розкрилена душа” іншої болгарської авторки, Вані Ангелової в перекладі Інни Ковальчук: https://www.yakaboo.ua/rozkrilena-dusha.html#tab-attributes Знаменита ця поетеса тим, що віршує, хоч і не надто вправно, зате двома мовами – болгарською і старшобратською російською. Причому російські писання Вані Ангелової такі проросійські, що навіть удостоїлися вищої нагороди та диплому першого ступеню за вірші “Бессмертный полк”, “По дороге бесценной жизни”, “О войне”, “Танго смерти”, “Солдат России”, “Великая Победа” на шабаші з пафосною назвою “Международный славянский конкурс “Победа”. Стійкі до нудоти читачі можуть розкрити відповідне посилання: https://stihi.ru/2020/05/03/9239
І ось дочекалися: поезії болгарської прихильниці “русского міра” стали доступними українському читачеві.
А ще останнім часом Ваня Ангелова переклала (як можна здогадатися, за підрядниками тієї ж Інни Ковальчук) і надрукувала в часописі “Литературен свят” добірки кількох українських авторів (серед яких є навіть один поет), зокрема, й голови НСПУ Михайла Сидоржевського: https://literaturensviat.com/?p=174714.
І, нарешті, “родзинка на торті”: зовсім недавно в перекладі Вані Ангелової вийшла збірка Михайла Сидоржевського “Запрошення до мандрівки”: https://www.facebook.com/spisanie.svetovete/photos/pb.270744272980969.-2207520000../4595675023821184/?type=3&theater ,яка удостоїлася схвального відгуку Захарія Іванова, того самого перекладача того самого Сєргєя Лаврова.
Коло замкнулося. Пазли зійшлися. Бридко.
Сьогодні, 17 листопада, день для мене особливий. День народження Григорія Порфировича Кочура. З його рекомендацією я вступав колись до Спілки письменників. Передаючи її мені, Майстер спитав: – А вона вам не зашкодить?”. “Ваша рекомендація для мене важить більше, ніж членський квиток”, – відповів я тоді. З Григорієм Кочуром я познайомився наприкінці 1970-х років. Перед тим, у 1973-му, його виключили зі Спілки тодішні її керманичі. 1970-і роки навчили мене уникати людей, в яких я не був певен.
І сьогодні, в день народження свого Вчителя, я готовий повторити ту давню фразу: рекомендація Григорія Кочура для мене важить більше, ніж членський квиток. Тому ця публікація є водночас моєю заявою про вихід з Національної спілки письменників України.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, письменник, дипломат, експерт Центру дослідження Росії
| Читайте також |
| Коментарі (0) |