Сенсаційний план Путіна-Трампа: від геніальної багатоходівки до гарантованого пшику
Частина перша: Як усе хитро задумано
Погодьтеся, розмах і графічний малюнок цієї дипломатичної операції вражають. Нам демонструють просто-таки підручникову, вивірену до міліметра багатоходівку.
Спочатку на сцену виходить «силовий аудит». Директор ЦРУ Джон Реткліфф везе до Кремля сухий, безжальний розрахунок: ресурси РФ вичерпуються, економіка тріщить, а затяжна війна нищить структуру російського ВПК. Суворий «батіг» покладено на стіл.
Далі, без зайвого галасу, вмикаються фінансисти. Міністр фінансів РФ Антон Силуанов їде на саміт G20 у США і проводить тривалі закриті переговори з міністром фінансів США Скоттом Бессентом. Вони заглиблюються в мову цифр: від розморожування активів і комерційних поступок до ціни підписання миру для банківських систем.
І ось, коли лякалки спецслужб озвучені, а «бухгалтерія» прорахована, у Кремлі урочисто з'являються спецпосланці Трампа — Стів Віткофф та Джаред Кушнер. Вони привозять папки з «красивими бізнес-пропозиціями», загорнутими у форму грандіозної угоди. Ідеальний конвеєр: аудит – переоблік – підписання «угоди століття». Виглядає як блискуче викручування рук та тріумф бізнес-дипломатії.
Частина друга: Чому з цього нічого не вийде
А тепер знімемо ці рожеві окуляри і подивимося на жорстку реальність. Увесь цей триповерховий конструктор розвалиться, бо він збудований на абсолютно хибній логіці.
Закони аналогії не брешуть. Подивіться на трек-рекорд обох ключових гравців за останні два роки. Скільки «історичних угод» або проривних дипломатичних перемог за цей час реалізував Трамп? Нуль. Усі його гучні анонси та обіцянки закінчувалися пшиком. А скільки «успішних переговорів» провела команда Путіна? Також нуль. Якщо два дипломатичні суб'єкти протягом двох років регулярно демонструють повну неспроможність дотиснути бодай один серйозний трек до реального результату, то з якого дива їхній спільний «хитрий план» має спрацювати зараз?
Китайський наглядач. Усі ці комерційні розрахунки Силуанова з Бессентом впираються у владний жест Пекіна. Китай уже міцно тримає Кремль за фінансово-економічне горло. Путін не може просто взяти «пакет Трампа» й убігти на Захід, бо Пекін миттєво перекриє критичний імпорт.
Ідеологічний тупик Кремля. Путін не може продати своєму Z-суспільству сотні тисяч трупів у обмін на те, що «Кушнер і Віткофф домовилися про розморожування банківських рахунків». Для нього припинення війни без виконання тотальних загарбницьких забаганок — це особиста політична смерть.
Реальність опирається. Ані Україна, ані європейські країни не підпишуться під папірцями, намальованими за їхніми спинами двома американськими девелоперами та російськими чиновниками.
ОТЖЕ:
Нічого з цього не буде. Я пояснив вам, як красиво це намальовано на папері, і пояснив, чому воно розбивається об життя. Ви просто повинні розуміти просту річ: у Трампа за останні два роки немає жодних дипломатичних проривів, які можна було б назвати успішними. У Путіна немає жодних успішних перемовин.
За законом аналогії, якщо два хронічні невдахи дипломатії збираються разом, вони створюють не «угоду століття», а черговий грандіозний інформаційний мильний міхур.
Олександр БРИГИНЕЦЬ
Погодьтеся, розмах і графічний малюнок цієї дипломатичної операції вражають. Нам демонструють просто-таки підручникову, вивірену до міліметра багатоходівку.
Спочатку на сцену виходить «силовий аудит». Директор ЦРУ Джон Реткліфф везе до Кремля сухий, безжальний розрахунок: ресурси РФ вичерпуються, економіка тріщить, а затяжна війна нищить структуру російського ВПК. Суворий «батіг» покладено на стіл.
Далі, без зайвого галасу, вмикаються фінансисти. Міністр фінансів РФ Антон Силуанов їде на саміт G20 у США і проводить тривалі закриті переговори з міністром фінансів США Скоттом Бессентом. Вони заглиблюються в мову цифр: від розморожування активів і комерційних поступок до ціни підписання миру для банківських систем.
І ось, коли лякалки спецслужб озвучені, а «бухгалтерія» прорахована, у Кремлі урочисто з'являються спецпосланці Трампа — Стів Віткофф та Джаред Кушнер. Вони привозять папки з «красивими бізнес-пропозиціями», загорнутими у форму грандіозної угоди. Ідеальний конвеєр: аудит – переоблік – підписання «угоди століття». Виглядає як блискуче викручування рук та тріумф бізнес-дипломатії.
Частина друга: Чому з цього нічого не вийде
А тепер знімемо ці рожеві окуляри і подивимося на жорстку реальність. Увесь цей триповерховий конструктор розвалиться, бо він збудований на абсолютно хибній логіці.
Закони аналогії не брешуть. Подивіться на трек-рекорд обох ключових гравців за останні два роки. Скільки «історичних угод» або проривних дипломатичних перемог за цей час реалізував Трамп? Нуль. Усі його гучні анонси та обіцянки закінчувалися пшиком. А скільки «успішних переговорів» провела команда Путіна? Також нуль. Якщо два дипломатичні суб'єкти протягом двох років регулярно демонструють повну неспроможність дотиснути бодай один серйозний трек до реального результату, то з якого дива їхній спільний «хитрий план» має спрацювати зараз?
Китайський наглядач. Усі ці комерційні розрахунки Силуанова з Бессентом впираються у владний жест Пекіна. Китай уже міцно тримає Кремль за фінансово-економічне горло. Путін не може просто взяти «пакет Трампа» й убігти на Захід, бо Пекін миттєво перекриє критичний імпорт.
Ідеологічний тупик Кремля. Путін не може продати своєму Z-суспільству сотні тисяч трупів у обмін на те, що «Кушнер і Віткофф домовилися про розморожування банківських рахунків». Для нього припинення війни без виконання тотальних загарбницьких забаганок — це особиста політична смерть.
Реальність опирається. Ані Україна, ані європейські країни не підпишуться під папірцями, намальованими за їхніми спинами двома американськими девелоперами та російськими чиновниками.
ОТЖЕ:
Нічого з цього не буде. Я пояснив вам, як красиво це намальовано на папері, і пояснив, чому воно розбивається об життя. Ви просто повинні розуміти просту річ: у Трампа за останні два роки немає жодних дипломатичних проривів, які можна було б назвати успішними. У Путіна немає жодних успішних перемовин.
За законом аналогії, якщо два хронічні невдахи дипломатії збираються разом, вони створюють не «угоду століття», а черговий грандіозний інформаційний мильний міхур.
Олександр БРИГИНЕЦЬ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |