Сеньківки замало?
Привернуло увагу досить свіже повідомлення в інтернеті про зібрання у Чернігівській обласній державній адміністрації з нагоди обговорення концепції створення у Новгороді-Сіверському Міжнародного історико-культурного центру «Слова о полку Ігоревім», запропонованої окремими представниками новгород-сіверської міської громади. І чого б це? Зразу маємо зауважити, що тема сучасного життя Новгорода-Сіверського не нова, але актуальна. І не дарма. Адже колишня столиця князівства, а у наступному сотенне місто Козацької України - Новгород-Сіверський з волі незграбного керівництва знаходиться, як за критеріями збереження пам’яток минувшини так й за перспективами розвитку, у жахливому стані. Та й мовчить з цього приводу хіба що німий чи ледачий.
Тому приємно, що у краї, який зростив Костянтина Ушинського, Дмитра Самоквасова, Пантелеймона Куліша, Михайла Чалого, Раїсу Іванченко не бракує людей, які серцем і душею переймаються проблемами занепаду «городка». Бо своїм життєписом він заслуговує на краще, тим паче коли за вікном ХХІ століття. У всякому разі до таких висновків спонукають добрі приклади сусідніх Коропа, Глухова, Корюківки чи Прилук, не кажучи вже про маленькі містечка Київщини, Черкащини, Рівненщини, Львівщини, які швидко відновлюють свій облік. Згадуємо, бо бачили на власні очі, а ще більше – почули з розповідей рідних та знайомих. Отож є можливість порівняти.
Зараз ми на порозі, за яким вже нема куди ховатися від негативу, який все тримає у лещатах безпросвітньої темряви давньоукраїнське місто. От тільки місцева влада все ніяк не опуститься на землю задля справедливої оцінки можливостей до будь-яких бажаних перетворень. Все десь літає у небі, покладаючись на сторонню допомогу. І так, всі роки...
А дотепному люду вже давно стала зрозумілою ганебна причина нашої непривабливості - через остаточно загублену економіку району разом з невмінням місцевої влади впоратися з можливостями використання для Новгород-Сіверщини перспективи 1994-2004 років, періоду перебування на посаді Президента України Л. Кучми для розбудови краю!? Ось і залишилися у ролі «жебраків» на довгу перспективу.
Тож чи реально за сьогоднішнього фінансово-економічного стану міркувати про реалізацію так званої концепції створення віртуального Міжнародного історико-культурного центру «Слова о полку Ігоревім»? І чи не виглядають всі ці балачки великою утопією, а то й безглуздою затією!?
Зверніть увагу на наше вчительство, матеріальний стан шкіл, на загублене у нетрях непрохідного клену село з неопалювальними взимку будинками культури та бібліотеками, закриттими школами, садочками тощо!?
І коли я знаю, що спортивна школа, будинок школярів не мають фінансової можливості без простягнутої руки у бік спонсорів відправити дитину на обласні чи республіканські змагання від відомої на весь світ батьківщини «Слова...», то всі ці розмови про концепції та програми наводять на черговий спомин про час совдепії у краї, коли, за даними документів місцеві вожді чого тільки не планували з «размахом шагі сажені»!? А вийшов пшик.
Сьогодні вже не секрет, що за відсутності потужних інвестиційних проектів, район тримає чіткий орієнтир на втрату статусу міста, районного центру і повторення долі теперішнього села Грем’яч, бувшого до 1959 року районним центром!?
І коли вести мову про новгород-сіверський потенціал у площині історії, то тут навряд чи можна бути спокійним до неуваги з боку місцевої влади до успадкованого від минулих поколінь у архітектурі, археології, культурі тощо. Адже скажіть, будь ласка, чи заважав хто очільникам піклуватися про збереження на пристойному рівні всього безкоштовно прийшовшого у руки? Хіба стояло питання про кошти на знищення Пам’ятника Воїну над Десною чи «Бояну» на Замковій горі? А чи знайдемо виправдання загубленій на дорозі безвідповідальності уваги, довжиною у кілька десятиліть, до реставраційних робіт на «Торгових рядах», «Тріумфальній арці», низці історичних споруд 19-поч. 20 ст. на вулицях Козацькій, К.Маркса, Леніна, Шевченка? Набагато простіше було сховати очі від цієї руйнації, в тому числі і за парочку останніх років.
Разом з тим набагато приємнішим було б встановлювати щороку по одній меморіальній дошці чи знаку, а у людних місцях облаштовувати невеличкого оглядового майданчика, з якого вдячні сучасники справедливо могли б дивитися у вічі історії, залишеної своїми попередниками!?
А тепер - слівце про саму ідею, що стала предметом обговорення на поважному зібранні у високих кабінетах обласної державної адміністрації у Чернігові. І зауваження про зміст цих «сміливих пропозицій» хочу розпочати від почутого про серйозні плани певних людей ощасливити стародавній Новгород-Сіверський створенням Міжнародного історико-культурного центру «Слова о полку Ігоревім».!?
На жаль, вийшло так, що на підґрунті підкинутої у наш «город» кілька років тому ідеї від російської делегації письменників-уповноважених ідеологами «рускава міра», про перетворення міста на Десні у так званий «центр трьох братскіх культур», ми знов реанімуємо тему, що є геть неприйнятною від початку!? Що будувати? Які центри? Адже виходячі зі здорового глузду, ми мали б згадати, що та база, яку репрезентує комплекс Новгород-Сіверського історико-культурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» є досить пристойною не тільки як для міста чи України, а й для знайомства з історією нашого краю з боку всіх бажаючих представників зарубіжного світу. Ця науково-просвітницька установа продовжує добру славу всього духовного надбання накопиченого з досвідом і артефактами від 1920 року, коли у місті було створено перший краєзнавчий музей. Тут працюють підготовлені фахівці, які з честю виконують визначені на державному рівні функції.
Інша справа – гроші, обмеженість яких, а найчастіше відсутність, не дозволяє реалізувати, наскільки відомо, певні задуми і програми.
Разом з тим, немало заходів, як то наукова-практична конференція до 20-ліття заповідника чи 90-літнього ювілею краєзнавчого музею разом з традиційними історичними науковими читаннями на честь великого українського історика О.П. Оглобліна, Голодомору 1932-1933 років, життя і діяльності непересічних земляків доводять змістовну роботу колективу у напрямку посилення досліджень тематики історії.
Тому непросто всерйоз сприйняти пропозиції про якийсь дослідницький центр, утопічний інститут, що мають постати по темі «Слова…»!? А ще важче зрозуміти причини, за якими впродовж двадцятиліття незалежності на задній план було відсунуто всю легендарну історію 17-18 століття, яка і створила стійкий імідж Новгороду-Сіверському, як місту високої культури, освіти, наукової думки та духовності?!
Чому ж мовчать і влада і ревнителі різних навіяних з Півночі проектів, коли йдеться про Козацьку добу, про великих духовних просвітителів, про чисельний сонм непересічних постатей, про звитяжну діяльність на теренах краю гетьмана Івана Мазепи з його прекрасними храмами на узбережжі Десни?! А ще – про два центри козацьких сотень - Новгород-Сіверський та містечко Шептаки.
Зовсім заховано від очей людських теми перебування Новгород-Сіверщини у складі Великого князівства Литовського, «магдебурзького права» та міського гербу, у отриманні яких від Польщі Новгород-Сіверський постав першим серед інших міст теперішньої Чернігівщини!? Одним словом, погляд на минуле міста крізь призму лишень легендарного «Слова о полку Ігоревім..», минаючи найуспішніші сторінки історії, то лише крок назустріч далекоглядним планам російських братів у прихватизації змістовних сторінок нашої історії, нахабно обставленої надуманою схемою спільного історичного коріння!?
Та навіть самі розмови навколо проблем, задекларованих обласною адміністрацією по Новгороду-Сіверському, за відсутності за «круглим столом» таких знакових постатей як поетеси Раїси Іванченко, професора історії Сергія Лепявка, низки аматорів та істориків Чернігівщини з багаторічним стажем та напрацюваннями з проблеми мабуть приречені залишитися балачками!?
А чи можуть всі, хто вносив пропозиції до так званої концепції про масове (нарахував не менш десяти!!!) відкриття музеїв, як писала місцева газета «Сіверський край», навести приклади чогось подібного, коли б таке робила держава у схожому провінційному містечку? Ні. Наразі, наскільки відомо, ця проблема є «живою» там, де діють небайдужі до української минувшини підприємці. Це вони сьогодні, не покладаючись на державу, відкривають власним коштом різноманітні музейні заклади, культурно-мистецькі центри.
Отже частина думок з почутого має право на життя у якості реальних проектів представників бізнесу Новгорода-Сіверського. Тобто тих, хто не загубив бажання до вшанування конкретних українських імен, подій тощо. Для цього, здається, нема жодних перешкод - бери і відкривай, наприклад, приватний музей, встановлюй пам’ятники, реставруй... Схожого досвіду в Україні не бракує від Карпат і до териконів Донбасу. І такі заходи можна не відкладати на століття!? Якщо вже навчилися у глухій провінції купувати дорогі авто, то вкласти гроші в ідею гуманітарну, історичного спадку – справа честі!? Саме у такому напрямку мали б давно бути зняті питання з вказівниками на меморіальних місцях по місту і району, з пам’ятними дошками.
Сьогодні гостро постало питання про припинення руйнації з залишеного, довівши до тями те, що не встигли знищити. Така гірка правда. Як от вкотре мовимо про той же краєзнавчий музей у бувшій школі-інтернаті ім. Ушинського, який у народі називають просто «музеєм Івана Коломійця». Півтора десятки років лунають розмови!? Музею нема, а нові - плануємо народити!? Хіба не лукавство? Прийде час і хтось це видасть за подвиг, геть забувши відомого вчителя Івана Коломійця, який на початку 60-х років минулого століття створив справжній шедевр музейного мистецтва у школі, що став відомим не тільки в Україні чи Союзі, а й далеко за межами. І ось більше десяти років весь дорогоцінний скарб (якщо залишився такий??) лежить зваленим у клуні.
Місто, яке постало за часів Великого Володимира на крутосхилі Десни, давно розміняло друге тисячоліття. Але впродовж десятиліть воно живе без Генерального плану, «від якого ми повинні танцювати, - як чітко висловився архітектор району Михайло Іванченко, - розглядаючи будь-які напрямки подальшого розвитку районного центру Чернігівщини». Його останній раз серйозно й прискіпливо вивчали, вносячі зміни російські царі Олександр І та Миколай І. Отакої. А совітам він був мало потрібний.
Відсутність же названого документа у наш час, породжує повний бардак у подальшому розвитку міста, виключаючи будь-які правила чи вимоги у архітектурі, демонструючи безглуздя з землею, доводячи на загал існуючу безсмаковість будівництва. Тому і спостерігаємо на кожному кроці повну вакханалію! Хто як повернувся, куди вийшло - так і ліпить!?
І на останок - про нашу пам'ять, про національну гордість! Аж живемо в українському містечку, початки якому дарувала матір наша - Київська Русь. Тож при чому тут ідеї, навіть нехай відомих «романістів» з Московії про химерні перетворення з залученням чужих країн? А що, хіба сьогоднішній Новгород-Сіверський закрив двері перед вивченням своєї історії будь-ким? Чи можливо знайшовся кривдник, що забороняє дарувати мільйони рублів, євро чи доларів на розвиток інфраструктури тощо? Ні. І це справжні реалії двох десятків років після здобуття незалежності. До нас їдуть, нас вивчають, нас відкривають. І то добре. Але ділити «на троїх» нашу історію - борони Боже!?
Отож, вперед! А для початку навівши лад у місті над Десною з чисельними сміттєзвалищами у навколишніх княжих ярах, з облаштуванням пристойних туалетів припинивши нищити по-живому залишки цивільної архітектури у центрі міста з ХІХ та початку ХХ століття, навчившись вмикати темної пори освітлення кожної вулиці, воскресити у пам'яті городян спомин про міський транспорт, запропонувати роботу сотням молодиків, уберігши юні душі від тенет кримінального світу. Ото і буде вдала мрія, зрозуміла і прийнятна кожним містянином, задля збереження пам’яті пращурів!?
Борис ДОМОЦЬКИЙ, м.Новгород-Сіверський
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
0
