Сартр під кремлівською зіркою
Сьогодні ми часто дивуємося, чому в західних країнах так багато тих, хто готовий співати під кремлівську дудку.
Колишні федеральні канцлери, рейтингові кандидати в президенти великих європейських держав, окремі діячі культури, відомі журналісти. Звідки ця пошесть? Коріння це явище має дуже глибоке. І якщо зараз на першому місці явно стоять гроші, то в минулі часи вирішальну роль грала ідеологія.
Скільки їх було — європейських інтелектуалів зі світовим ім’ям, які захищали Сталіна, заперечували Голодомор, виправдовували будь-які злочини і проявляли абсолютну моральну сліпоту — бо так вимагала ідеологічна манія, яка ними керувала. Їх було дуже багато, і давайте потрохи починати деконструкцію їх пафосних і брехливих образів.
Сьогодні поговоримо про одного з них — ікону французьких лівих, філософа і письменника Жана-Поля Сартра.
Для мене у свій час було великим здивуванням дізнатися, що великий антифашист і лівак Сартр майже всю війну спокійно прожив у окупованому німцями Парижі. Причому не на нелегальному становищі, як хтось би міг подумати. А цілком відкрито, працюючи на офіційній роботі, займаючись творчістю, публікуючи книжки, ведучи богемний спосіб життя. Коли французький уряд у Віші прийняв антисемітські закони і заборонив євреям займатися викладацькою діяльністю, великий антифашист Сартр пішов працювати на місце звільненого викладача-єврея у престижний паризький ліцей Кондорсе. Якось це все не схоже на опис поневірянь і жертовної боротьби бійця антифашистського спротиву, чи не так?
Після війни Сартр стає ледь не головним публічним адвокатом комуністичної Москви серед європейських інтелектуалів. Він заперечував більшовицькі репресії і Голодомор, жахи колективізації та агресивну зовнішню політику СССР. На якомусь етапі борець за правду і щастя всього світу Сартр дійшов до того, що заперечував право на будь-яку критику СССР, бо це може підірвати віру в світле комуністичне майбутнє.
Щодо гуманізму Сартра, то варто навести таку його цитату: «Революційна влада завжди повинна позбавлятися деяких людей, які їй загрожують, їх смерть — єдиний можливий шлях». Дуже гуманно. Жертви комуністичних експериментів вимірюються у десятках мільйонів вбитих — але що ж, гуманіст Сартр не бачив іншого шляху. І готовий був заперечувати і виправдовувати будь-які злочини, якщо це злочини «своїх». У його випадку — злочини комуністів. Тут і гуманізм, і правдорубство, і принциповість великого філософа Сартра — все одночасно.
Саме Сартр був одним з перших, хто висловив тезу про «розчарування» лівих інтелектуалів у революційному потенціалі робітничого класу розвинених держав. Мовляв, робітники західних країн стали аж надто добре жити і не хочуть робити комуністичну революцію. Тому єдина надія відтепер — на країни третього світу. Саме там має відбутися революція, яка знесе так ненависну Сартру і його однодумцям західну цивілізацію. Потім інші ліві додали до пролетаріату з країн третього світу мігрантів та представників різноманітних меншин у західних суспільствах — і так заклалися основи сучасного неомарксизму.
Ось так. Далі буде.
Андрій ІЛЛЄНКО
Колишні федеральні канцлери, рейтингові кандидати в президенти великих європейських держав, окремі діячі культури, відомі журналісти. Звідки ця пошесть? Коріння це явище має дуже глибоке. І якщо зараз на першому місці явно стоять гроші, то в минулі часи вирішальну роль грала ідеологія.
Скільки їх було — європейських інтелектуалів зі світовим ім’ям, які захищали Сталіна, заперечували Голодомор, виправдовували будь-які злочини і проявляли абсолютну моральну сліпоту — бо так вимагала ідеологічна манія, яка ними керувала. Їх було дуже багато, і давайте потрохи починати деконструкцію їх пафосних і брехливих образів.
Сьогодні поговоримо про одного з них — ікону французьких лівих, філософа і письменника Жана-Поля Сартра.
Для мене у свій час було великим здивуванням дізнатися, що великий антифашист і лівак Сартр майже всю війну спокійно прожив у окупованому німцями Парижі. Причому не на нелегальному становищі, як хтось би міг подумати. А цілком відкрито, працюючи на офіційній роботі, займаючись творчістю, публікуючи книжки, ведучи богемний спосіб життя. Коли французький уряд у Віші прийняв антисемітські закони і заборонив євреям займатися викладацькою діяльністю, великий антифашист Сартр пішов працювати на місце звільненого викладача-єврея у престижний паризький ліцей Кондорсе. Якось це все не схоже на опис поневірянь і жертовної боротьби бійця антифашистського спротиву, чи не так?
Після війни Сартр стає ледь не головним публічним адвокатом комуністичної Москви серед європейських інтелектуалів. Він заперечував більшовицькі репресії і Голодомор, жахи колективізації та агресивну зовнішню політику СССР. На якомусь етапі борець за правду і щастя всього світу Сартр дійшов до того, що заперечував право на будь-яку критику СССР, бо це може підірвати віру в світле комуністичне майбутнє.
Щодо гуманізму Сартра, то варто навести таку його цитату: «Революційна влада завжди повинна позбавлятися деяких людей, які їй загрожують, їх смерть — єдиний можливий шлях». Дуже гуманно. Жертви комуністичних експериментів вимірюються у десятках мільйонів вбитих — але що ж, гуманіст Сартр не бачив іншого шляху. І готовий був заперечувати і виправдовувати будь-які злочини, якщо це злочини «своїх». У його випадку — злочини комуністів. Тут і гуманізм, і правдорубство, і принциповість великого філософа Сартра — все одночасно.
Саме Сартр був одним з перших, хто висловив тезу про «розчарування» лівих інтелектуалів у революційному потенціалі робітничого класу розвинених держав. Мовляв, робітники західних країн стали аж надто добре жити і не хочуть робити комуністичну революцію. Тому єдина надія відтепер — на країни третього світу. Саме там має відбутися революція, яка знесе так ненависну Сартру і його однодумцям західну цивілізацію. Потім інші ліві додали до пролетаріату з країн третього світу мігрантів та представників різноманітних меншин у західних суспільствах — і так заклалися основи сучасного неомарксизму.
Ось так. Далі буде.
Андрій ІЛЛЄНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |