Росія використовує Білорусь як буферну зону своїх геополітичних амбіцій
Якщо Росію вже давно можна порівнювати з купкою людей із так званого кооперативу «Озеро», які її окупували, то Білорусь ще зарано.
Можливо, за звичкою, якийсь час її ще можна називати «Білорусь», а не «Білорусія», яку з неї намагався зробити Лукашенко, але про стокгольмський синдром говорити ще не можна. У РФ вже давно населення, яке поневолене режимом, повністю цей режим виправдовує, готове вбивати за нього і брехати, виправдовуючи його брехню.
У Білорусі, зважаючи на все, давно визначився лише сам диктатор. Враховуючи інтелект голови колгоспу з трьома класами освіти та надзвичайне бажання правити нескінченно, Лукашенко не мав іншого шляху. А з огляду на турботливі руки Кремля, які його вели цією доріжкою, було зрозуміло, що часу в нього робити шпагат між Москвою та цивілізованим світом не багато.
Все, що треба було зробити Росії, це відштовхнути Григоровича від Заходу. Та краще так, щоб дороги назад у нього не було. Завдання не складне, беручи до уваги амбіції короля картоплі та головного радника фермерів з догляду за худобою.
Фальсифікація виборів робить його нелегітимним в очах демократичних країн, а жорстоке придушення протестів та репресії по відношенню до інакомислячих зі швидкістю світла кинуло його на Схід, прямо в маленькі, але жадібні ручки друга всього білоруського народу – Володимира Володимировича. З цього часу Лукашенко стає абсолютно безпечним для Путіна і абсолютно керованим Москвою.
Отримавши головний приз (Лукашенко), природно, Москва хоче отримати і все інше – народ Білорусі. Під командуванням ФСБ бешкетують мінські правоохоронці, на телебаченні з'явилися і біснуються клони Скабеєвих і Солов'євих у вигляді Азаренка, промиваючи мізки. Але з огляду на містицизм, яким страждають усі фашистські режими, Москві треба народ Білорусі замазати кров'ю. А водночас і вирішити свої проблеми із отриманням casus belli. Лукашенко вже готовий до всього. Його промови протягом тижня стають все більш диктаторськими.
Здійснивши теракт на території Білорусі та звинувативши в цьому Україну, можна вбити одразу трьох зайців. Розлютити білорусів на українців, отримати привід до війни, і, розпочавши хрестовий похід в Україну разом із збройними силами Білорусі, заплямити їх українською кров'ю.
Розміщення російських військ та техніки в Білорусі є небезпечним кроком для України, для Заходу, але зрештою для Росії. Якщо Путін використовує цю маріонеткову державу для вторгнення в Україну з півночі, навіть погрожуючи Києву, звинувачення будуть величезними. Росія не виграє цієї боротьби – українці готові чинити опір, а міжнародне співтовариство готове розбити Росію санкціями та штрафами. Маріонетка вже зіграла, проте Росія ще має час піти.
У Путіна дуже погано виходить грати проти серйозних людей. З нікчемністю на кшталт Януковича та Лукашенка він справляється на всі 100. Подивимося як у нього вийде з білорусами. Слово за ними.
Можливо, за звичкою, якийсь час її ще можна називати «Білорусь», а не «Білорусія», яку з неї намагався зробити Лукашенко, але про стокгольмський синдром говорити ще не можна. У РФ вже давно населення, яке поневолене режимом, повністю цей режим виправдовує, готове вбивати за нього і брехати, виправдовуючи його брехню.
У Білорусі, зважаючи на все, давно визначився лише сам диктатор. Враховуючи інтелект голови колгоспу з трьома класами освіти та надзвичайне бажання правити нескінченно, Лукашенко не мав іншого шляху. А з огляду на турботливі руки Кремля, які його вели цією доріжкою, було зрозуміло, що часу в нього робити шпагат між Москвою та цивілізованим світом не багато.
Все, що треба було зробити Росії, це відштовхнути Григоровича від Заходу. Та краще так, щоб дороги назад у нього не було. Завдання не складне, беручи до уваги амбіції короля картоплі та головного радника фермерів з догляду за худобою.
Фальсифікація виборів робить його нелегітимним в очах демократичних країн, а жорстоке придушення протестів та репресії по відношенню до інакомислячих зі швидкістю світла кинуло його на Схід, прямо в маленькі, але жадібні ручки друга всього білоруського народу – Володимира Володимировича. З цього часу Лукашенко стає абсолютно безпечним для Путіна і абсолютно керованим Москвою.
Отримавши головний приз (Лукашенко), природно, Москва хоче отримати і все інше – народ Білорусі. Під командуванням ФСБ бешкетують мінські правоохоронці, на телебаченні з'явилися і біснуються клони Скабеєвих і Солов'євих у вигляді Азаренка, промиваючи мізки. Але з огляду на містицизм, яким страждають усі фашистські режими, Москві треба народ Білорусі замазати кров'ю. А водночас і вирішити свої проблеми із отриманням casus belli. Лукашенко вже готовий до всього. Його промови протягом тижня стають все більш диктаторськими.
Здійснивши теракт на території Білорусі та звинувативши в цьому Україну, можна вбити одразу трьох зайців. Розлютити білорусів на українців, отримати привід до війни, і, розпочавши хрестовий похід в Україну разом із збройними силами Білорусі, заплямити їх українською кров'ю.
Розміщення російських військ та техніки в Білорусі є небезпечним кроком для України, для Заходу, але зрештою для Росії. Якщо Путін використовує цю маріонеткову державу для вторгнення в Україну з півночі, навіть погрожуючи Києву, звинувачення будуть величезними. Росія не виграє цієї боротьби – українці готові чинити опір, а міжнародне співтовариство готове розбити Росію санкціями та штрафами. Маріонетка вже зіграла, проте Росія ще має час піти.
У Путіна дуже погано виходить грати проти серйозних людей. З нікчемністю на кшталт Януковича та Лукашенка він справляється на всі 100. Подивимося як у нього вийде з білорусами. Слово за ними.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |