З автором роману «Чорний ворон. Залишенець» Василем Шкляром мені пощастило поспілкуватися під час Львівського книжкового форуму, що відбувся минулої осені у Львові. — Чи має Чернігів шанс побачити автора «Чорного ворона»? — Звичайно. Я вже давно збирався приїхати до вас. Тим паче знаю, що там є дуже гарний мистецький центр. Проблема в тому, що до Чернігова найнезручніше їхати, бо я увесь час мандрую Україною і до столиці Сіверської зелі доїхати не можу.
— Чи буде продовження «Чорного ворона», хоча б тематично?
— Продовження не буде, але нині я працюю над твором, що стосується цих історичних подій. Зокрема збираю матеріал про отаманшу Марусю.
— Чорну Марусю?
— Ні, не Чорну. У ті часи багато отаманш брали псевдо Маруся, а я пишу про так би мовити «первісну», що родом із с. Горбулі на Житомирщині. Там був цілий рід отаманів Соколовських. Олекса, Дмитро, Василь керували повстанським загоном по черзі, змінювали один одного, коли гинув брат. Коли загинув останній, їхню справу продовжила гімназистка Маруся Соколовська. Їй тоді було 16 років. Маленька, тендітна золотокоса дівчинка, що очолила тисячний повстанський загін — триста кінних і сімсот піших.
— На Чернігівщині у цей час діяло до 30 отаманів, існувало декілька республік. Як Ви оцінюєте явище «отаманщина», коли повстанці боролися проти соціального та національного гноблення, але частенько далі свого села, повіту не йшли?
— Я знаю ваших отаманів із Чернігівщини. Це Галака, Ангел — знаменитий отаман і дуже харизматична постать. Неправда, що вони не хотіли йти воювати за Петлюру, а бажали лише захищати свою стріху. Просто наші провідники не захотіли їх об’єднати. У «Чорному вороні» є епізод, коли всіх отаманів заарештували, заманивши їх у пастку, бо вони прагнули спільних дій. У Звенигородці, де їх арештували, вони зібралися, щоб об’єднатися і дізнатися, коли буде загальне гасло для повстання. Але тогочасні провідники, як і Ющенко, не змогли використати цю бурхливу енергію української нації.
Олександр ЯСЕНЧУК
