Ряси і лампаси…

Від самого часу свого формування наприкінці ІІ Світової війни Відділ зовнішніх церковних зносин Московського патріархату (пізніше слово «зносин» /рос. «сношений»/ замінили на більш благозвучне «зв‘язків» /«связей»/ ), відомий і за абревіатурою ОВЦС, - був тим органом церковного управління, який найбільш тісно співпрацював з радянською державою та її спецслужбами. Адже саме через ОВЦС відбувалися закордонні контакти, покликані розширити сферу впливу РПЦ (і Кремля) у повоєнному світі.

В цій системі за останні півстоліття мало що змінилося, і кремлівські розвідники, дипломати та чини з ОВЦС складають таку ж нероздільну спільноту, як і колись.

Ну хіба хтось розумний може повірити в те, що турне заступника голови ОВЦС протоієрея Балашова (він, до слова, також «курує» багато років і український напрямок) за маршрутом Белград - Баня-Лука - Загреб, а також типових спецушників разом з ним (прикритих корочками якогось чергового російського «Фонду за все хороше») - лише «випадково» збіглося в часі з активізацією російських зусиль з підриву Боснії та Герцоговини зокрема і ситуації на Балканах загалом?

Як там полюбляє казати пропагандист Кісєльов? «Совпадєніє? Нє думаю!»

Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ