Рівна спина – рівні думки
Рівна спина, прямостояння, прямоходіння настільки важна річ, що й не переоцінити. Я дійшов сього на тайгових промислах. Там усе тижнями носиш на собі: зброю, харч, пожитки, шкури і м’ясо добутого звіра. Часто в дощах, ночуючи на землі чи в сирих виймах. Не ноги держать чоловіка, а хребет. Його треба мати здоровим і податливим. Від хребта, як галуззя від стовбура, променяться живні нерви.
Там, у нетрях Уссурійська та Сіхоте-Аліню, спостеріг я, що тубільні китайці і голди, та й посполитий сибірський люд, майже не мають клопоту з хребтом. Бо годять йому, як лише знають. Спершу не дав я увагу на те, що мій супряжник у ловах Чан Бао за кождої нагоди скидав обіч поклажу і тісно тулився спиною до дерева. Пізніше підмітив, що робить він се не припадком, а доцільно – як декотра птиця, що направляє таким рипом крила. І дерева обирав китаєць не навмання, а – «під крила». Себто – свої дерева. Так ув’язаний живий світ, що кожда його частка має подовження сродности в инших частках. Будучи відкритими світу, ми впізнаємо свої дерева, плоди, камені, звізди, своїх птиць і звірів, свою воду, своє місце поселення і навіть свої дні і роки. І черпаємо від них снагу.
Люди лісу туляться до стовбурів, тісно втискаючи в кору лопатки, голову, поперек і долоні замком іззаду. Так вирівнюють підупалий у походах хребет, стягуючи силу дерева. Його соки вирівнюють і розріджують соки людського тіла, закипають живлющою клейковиною в кістках.
Так вирівнюють себе лісовики. І понад те. На привалах, на твердих кам’яних канах осель мають звичай лягати на полотняні скрутки під попереком, рівно під пупком. Ноги кладуть на ширину пліч і «косолапо» зводять стопи разом – так, аби великі пальці торкалися одне одного, а п’яти були на віддалі доброї п’яді (20-25 сантиметрів). Витягнуті прямі руки зводяться за головою, долонями донизу, і з’єднуються мізинцями. Важно, аби великі пальці ніг і мізинці рук торкалися. Лежать у такій невигідній дузі недовго – зо п’ять-десять хвилин. Зате поміч від неї величезна. Черево западає, а кістяк набуває звичної форми.
Такою способою «править» себе й ведмідь. Вайлуватий на взір, косолапий, неповороткий, сей звір звірів є першим у силі, спритности й витривалости. І не дивина, що люди, наслідувачі його, не потерпають від поперекових болів, мають рівну і пругку спину, таку ж ходу, а при тому – і думки рівні.
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із п'ятикнижжя "Триб" - про карпатського знатника Андрія Ворона.
Там, у нетрях Уссурійська та Сіхоте-Аліню, спостеріг я, що тубільні китайці і голди, та й посполитий сибірський люд, майже не мають клопоту з хребтом. Бо годять йому, як лише знають. Спершу не дав я увагу на те, що мій супряжник у ловах Чан Бао за кождої нагоди скидав обіч поклажу і тісно тулився спиною до дерева. Пізніше підмітив, що робить він се не припадком, а доцільно – як декотра птиця, що направляє таким рипом крила. І дерева обирав китаєць не навмання, а – «під крила». Себто – свої дерева. Так ув’язаний живий світ, що кожда його частка має подовження сродности в инших частках. Будучи відкритими світу, ми впізнаємо свої дерева, плоди, камені, звізди, своїх птиць і звірів, свою воду, своє місце поселення і навіть свої дні і роки. І черпаємо від них снагу.
Люди лісу туляться до стовбурів, тісно втискаючи в кору лопатки, голову, поперек і долоні замком іззаду. Так вирівнюють підупалий у походах хребет, стягуючи силу дерева. Його соки вирівнюють і розріджують соки людського тіла, закипають живлющою клейковиною в кістках.
Так вирівнюють себе лісовики. І понад те. На привалах, на твердих кам’яних канах осель мають звичай лягати на полотняні скрутки під попереком, рівно під пупком. Ноги кладуть на ширину пліч і «косолапо» зводять стопи разом – так, аби великі пальці торкалися одне одного, а п’яти були на віддалі доброї п’яді (20-25 сантиметрів). Витягнуті прямі руки зводяться за головою, долонями донизу, і з’єднуються мізинцями. Важно, аби великі пальці ніг і мізинці рук торкалися. Лежать у такій невигідній дузі недовго – зо п’ять-десять хвилин. Зате поміч від неї величезна. Черево западає, а кістяк набуває звичної форми.
Такою способою «править» себе й ведмідь. Вайлуватий на взір, косолапий, неповороткий, сей звір звірів є першим у силі, спритности й витривалости. І не дивина, що люди, наслідувачі його, не потерпають від поперекових болів, мають рівну і пругку спину, таку ж ходу, а при тому – і думки рівні.
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із п'ятикнижжя "Триб" - про карпатського знатника Андрія Ворона.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |