Рік сліз, але не розпачу

Так, це був рік сліз. Але не сліз розпачу. Найчастіше це були сльози гордості. Сльози ненависті. Сльози радості.

Гордість за наш народ, наше військо, нашу стійкість, якою захоплюється весь світ. Ненависть до наших ворогів, яким ми ніколи не пробачимо цю жахливу війну та кожну її жертву. І сльози радості за кожне звільнене місто і село, за те, як там зустрічають наших, за єдність світу у підтримці України і за кожен новий пакет зброї, за наші успіхи та оплески нашому народові. І за нашу Перемогу, яку обов‘язково святкуватимемо.

Тепер всі в світі знають, якого кольору сміливість. Тепер перші характеристики української нації - це Героїзм, Стійкість, Винахідливість, Взаємопідтримка, Сміливість… Ми зрозуміли, хто ми є і на що здатні. Дуже важливо про це не забувати, не розмінюватися на традиційне взаємопоборювання та дріб‘язковість. Не втратити та не розгубити після Перемоги нашу єдність.

Чернігів вписав цей рік особливими літерами в нашу багатовікову історію. Як стійке місто, що стримувало ворога на столичному напрямку атаки. Як місто, що пережило жахливі втрати та руйнування, але зберегло керованість та не допустило гуманітарної катастрофи. Як місто-Герой і місто Героїв. Як приклад швидкого відновлення та повернення до життя після деблокади. Одночасно, він став прикладом несправедливої розправи. На жаль, в цьому році було місце дріб‘язковості та політичній боротьбі без правил. Але це все тимчасово. Місто обов‘язково повернеться на шлях стійкого розвитку. І переможе. Бо правда завжди перемагає.

Цей рік ще триває. Весна поки не настала. 24 лютого 2022 року завершиться нашою Перемогою. Адже світло завжди здолає темряву. І добро переможе зло.

Низький уклін ЗСУ!
Слава Україні!

Олександр ЛОМАКО