Головна › Новини › Невідома Україна
Резонанс. АНГЕЛ НЕ ЗАВЖДИ БУВ АНГЕЛОМ
27-Бер-10 2331 0.0 0
У книзі Василя Чепурного «Акурайку» (Чернігів, 2009 рік) я прочитав таку фразу: «Тамара Павлівна Демченко дослідила, що отаман Ангел – то не псевдонім, то його прізвище (підняла метричні книги). Як повільно повертається правдива історія!»
Зі слів пана Чепурного виходить, нібито доценту Чернігівського педагогічного університету Тамарі Демченко належав пріоритет у встановленні біографічних даних отамана Ангела. Сама пані Демченко нічого подібного не афішувала. Навпаки, в своїй статті, надрукованій в журналі «Літературний Чернігів» (№ 1, 2005 рік), вона віддала пальму першості краєзнавцю з міста Ічня Володимиру Балабаю. Ось що писала Тамара Павлівна: «На нашу думку, він зробив і наукове відкриття, значення якого виходить за межі власне краєзнавчої тематики. Йдеться про біографічні дані знаменитого отамана Ангела».

Проте це не зовсім так. Ще в 1950-их роках краєзнавець із селища Парафіївки Ічнянського району Василь Крицький зацікавився революційними подіями на Ічнянщині. Тоді він познайомився з кавалером ордена Бойового Червоного Прапора, уродженцем Парафіївки Петром Курашем, який вніс деяку ясність у біографію Ангела.

Кураш народився 1896 року, а отаман Ангел – 1897-го. Деякий час вони навчались в одній школі. Петро Кураш закінчив три класи, після чого наймитував у багатих господарів. Він став членом партії більшовиків, був партизаном, служив у Червоній армії. Кураш воював проти Ангела, денікінців, махновців. Без суду та слідства він та його помічники повісили у лісі кількох гайдамаків. Кураш також застрелив селянина Задихайла, який, на його думку, прислуговував білогвардійцям. За часів радянської влади Петро Кураш був заступником начальника кадрів Наркомзему УРСР, заступником наркома землеробства УРСР, начальником відділу кадрів Південно-Західної залізниці, директором санаторію в Сочі, директором радгоспу під Москвою. Помер 1969 року у статусі персонального пенсіонера. Похований у Москві.

У 1950 — 1960-их роках в ічнянській районній газеті друкувались статті краєзнавця Василя Крицького про революційні події. В одній з них, посилаючись на розповіді Кураша, краєзнавець стверджував, що отаман Ангел народився в селі Власівка Ічнянського району. Крицький писав, що у Власівці мешкає рідний брат отамана, якого люди називають «дід Ангел». Згодом місцеві партійці заборонили редакції поширювати цей факт, щоб не привертати уваги читачів до опального земляка.

Кілька років тому в село Власівка приїхала з російського міста Тюмень племінниця отамана Маргарита Олександрівна Орлова. Вона відтворила історію народження та дитинства отамана. Зі слів Орлової відомо, що власник качанівського палацу, поміщик Василь Тарновський у другій половині 19 століття привіз із Болгарії Петра Микитовича Ангела. Згодом Петро Микитович одружився з Клавдією Іванівною. Він служив ключником і єгерем у качанівському маєтку, яким володіли Василь Тарновський і Павло Харитоненко. У родині Ангела було понад 12 дітей. Майбутній отаман Євген Ангел був другою дитиною.

Від семирічного віку Євген перебував на Північному Кавказі у рідної тітки. Там навчався в кадетському училищі. Повернувшись додому, відвідував Ічнянське міністерське училище. 1914 року проходив підготовку в школі прапорщиків. 1915 року Євген Ангел добровільно пішов на фронт. У царській армії дослужився до поручика. 1918 року він примкнув до отамана Симона Петлюри. 21-річний Євген організував загін «Курінь смерті» чисельністю близько п’яти тисяч осіб. Він воював проти більшовиків, денікінців, брав участь у повстанні проти гетьмана Скоропадського. Тоді ж Євген став офіцером армії УНР.

Український письменник, емігрант Володимир Винниченко вважав Євгена Ангела звичайним розбійником. Письменник звинувачував отамана і його вояків у тому, що вони зупиняли паровози, виганяли з вагонів євреїв, жінок, дітей і відбирали у них майно.
Селянський ватажок Панас Скубан допомагав Ангелу піднімати селян на боротьбу з новою владою. Вони захоплювали приміщення волосного виконкому, роззброювали міліцію, розривали телефонну лінію, руйнували залізничну колію, зокрема ту, яка з’єднувала Парафіївський цукровий завод і місто Бахмач. Таким чином бійці Ангела намагались перешкодити робітникам цукрозаводу відправляти червоноармійцям вагони з цукром. 1923 року чекісти зарубали Скубана і його дружину.

У квітні 1919 року «Курінь смерті» захопив Парафіївський цукровий завод і розгромив ревком, а сам Ангел виголосив промову на базарній площі. Біля села Гужівки отаман Ангел за підтримки отамана Данила Терпила (він же отаман Зелений) вступив у бій з чекістами і червоними кіннотниками. Вояки «Куреня смерті» вбили політрука і командира кінного взводу. Проте кіннотники знищили понад 400 повстанців. Отаман відступив до Августівського лісу. З ним було 60 озброєних людей. Чекісти захопили в полон багатьох прибічників Ангела. Їх розстріляли на станції Більмачівка.

Бійці Ангела приєднались до загону отамана Зеленого і пішли в напрямку Києва. Деякі джерела стверджують, що червоні командири Колос і Несміянов заарештували Ангела, але слідчий відпустив його. Це видається дивним, якщо взяти до уваги те, що організатор «Куреня смерті» знищував більшовиків.

За однією з версій, у кінці 1919 року Ангела розстріляли чекісти. Коли про смерть отамана стало відомо широкому загалу, дехто із повстанців почав видавати себе за отамана, щоб створити ілюзію безперервної боротьби «Куреня смерті». Радянські історики писали про те, нібито Євген Ангел втік до Великобританії, де став офіцером контррозвідки.

У 1920 — 1930 роках родичі Євгена Ангела зазнали переслідувань з боку компетентних органів. Був репресований його брат Олександр. Пізніше він працював квітникарем у качанівському санаторії та бригадиром у Парафіївському колгоспі імені Тельмана. Помер Олександр 1975 року. Племінник отамана, студент вузу Олег Ангел під тиском чекістів змінив своє прізвище на Ангол. Племінниці отамана швидко вийшли заміж, щоб позбутися свого «бандитського прізвища».

1971 року на московській кіностудії «Мосфільм» вийшов фільм «Ад’ютант його превосходительства», в якому роль отамана Ангела зіграв популярний комедійний актор Анатолій Папанов. Ангел загинув у 22-річному віці, а Папанову під час зйомок було вже 47 років. Актор створив далекий від реальності образ нашого земляка. Російські видання довели образ до карикатури. Завдяки цій пародії московська інтелігенція ставилась до отамана Ангела як до малограмотного дурника і бандита. Автори фільму приписали йому російськомовні вирази: «Я заучился маненько», «Бей, пака они не пакраснеют», «Я рубил красных, как капусту», «Я щас проведу экскремент» і так далі. Російські націоналістичні видання називають отамана Ангела «авантюристом», «грабіжником», «бандитом», а його «Курінь смерті» — «кублом сатани», «зграєю розбійників». При цьому звеличується комісар Парфенов, який спалив кількох бійців «Куреня смерті».
Племінниця отамана Маргарита Орлова передала бібліотекарю парафіївської селищної бібліотеки Ларисі Кривченко фотографію Євгена Ангела. На її зворотному боці рукою Євгена написано: «Пусть мёртвое сие изображение живой мой образ воскресит». Тепер фотографія знаходиться в Парафіївському краєзнавчому музеї на стенді «Революція та громадянська війна». Поряд з фотографією Ангела висить фотографія його запеклого ворога — більшовика Петра Кураша.

Віктор БАРАНОВ, журналіст,
смт Парафіївка, Ічнянський район

На подібну тему: http://siver.com.ua/publ/4-1-0-53




Теги:Віктор, Історія, Парафіївка, Василь, Чепурний, Баранов, журналіст, Акурайку, Ічнянський, ангел


Читайте також



Коментарі (0)
avatar