Революція в РФ можлива?
Росіянам значно важливіше тримати в покорі Північний Кавказ, анексувати Крим, окупувати грузинські землі, викачувати нафту з підконтрольного Татарстану, ніж мати людську гідність.
Навіть спалені ліси Сибіру та затоплені землі алтайців не є для них такою трагедією як незалежність Чечні.
Страх втратити імперію робить їх нездатними до боротьби за свободу і гідність. Росіяни бояться разом із режимом знести всю Росію. Розширення кордонів важливіше за облаштування власного життя. Страх сусідів солодший за свободу і гідність.
Революція в РФ можлива. Однак вона відбудеться лише в тому разі, якщо назбирається критична маса народу, для яких цілісність РФ не буде стримуючим чинником. Це не обов’язково мають бути представники народів Кавказу та Ідель-Уралу. Це можуть бути й самі росіяни, готові обміняти імперію на нові державні проекти: Московію, Новгородщину, Інгрію тощо.
Росіянам потрібно збагнути, що розчленування РФ – це не мрія ворогів, а російське благо. Це шанс спрямувати енергію та ресурси не на нові завоювання та утримання підкорених територій, а на розвиток держав, що постануть на руїнах Росії.
Перебування багатьох регіонів РФ у стані дотаційних також є результатом імперської природи цієї держави. Москва підсадила Північний Кавказ на голку федеральних дотацій, переконуючи в такий спосіб, що в РФ існувати вигідніше ніж поза нею. Мовляв, куди вам без нас? Це і є природа російського мислення: для самостійного життя обов’язково потрібно щось видобувати, пиляти, вивозити, викачувати і т.д. Якщо на твоїй території немає нафти, газу чи дорогоцінного каміння – перспектив у тебе теж немає. Однак довколишній світ (Японія, Естонія, Фінляндія, Польща) дає собі раду і без нафтових свердловин. З часом і окремі території РФ збагнуть, що переваг від перебування в складі РФ залишається дедалі менше.
А тим часом москвичів лупитиме їх рідний ОМОН і Росгвардія. Між іншим, ви звернули увагу, наскільки непропорційно мала частка народів Середньої Азії та Північного Кавказу вийшла на московські мітинги? Нагадаю, що за різними оцінками етнічних росіян серед москвичів – від 40 до 60%. Вся справа в тому, що умовні інгуші, аварці, лакці або кумики не відчувають себе рівноправною і невід’ємною частиною московського суспільства. Чим це закінчиться? Час покаже.
Павло ПОДОБЄД
Навіть спалені ліси Сибіру та затоплені землі алтайців не є для них такою трагедією як незалежність Чечні.
Страх втратити імперію робить їх нездатними до боротьби за свободу і гідність. Росіяни бояться разом із режимом знести всю Росію. Розширення кордонів важливіше за облаштування власного життя. Страх сусідів солодший за свободу і гідність.
Революція в РФ можлива. Однак вона відбудеться лише в тому разі, якщо назбирається критична маса народу, для яких цілісність РФ не буде стримуючим чинником. Це не обов’язково мають бути представники народів Кавказу та Ідель-Уралу. Це можуть бути й самі росіяни, готові обміняти імперію на нові державні проекти: Московію, Новгородщину, Інгрію тощо.
Росіянам потрібно збагнути, що розчленування РФ – це не мрія ворогів, а російське благо. Це шанс спрямувати енергію та ресурси не на нові завоювання та утримання підкорених територій, а на розвиток держав, що постануть на руїнах Росії.
Перебування багатьох регіонів РФ у стані дотаційних також є результатом імперської природи цієї держави. Москва підсадила Північний Кавказ на голку федеральних дотацій, переконуючи в такий спосіб, що в РФ існувати вигідніше ніж поза нею. Мовляв, куди вам без нас? Це і є природа російського мислення: для самостійного життя обов’язково потрібно щось видобувати, пиляти, вивозити, викачувати і т.д. Якщо на твоїй території немає нафти, газу чи дорогоцінного каміння – перспектив у тебе теж немає. Однак довколишній світ (Японія, Естонія, Фінляндія, Польща) дає собі раду і без нафтових свердловин. З часом і окремі території РФ збагнуть, що переваг від перебування в складі РФ залишається дедалі менше.
А тим часом москвичів лупитиме їх рідний ОМОН і Росгвардія. Між іншим, ви звернули увагу, наскільки непропорційно мала частка народів Середньої Азії та Північного Кавказу вийшла на московські мітинги? Нагадаю, що за різними оцінками етнічних росіян серед москвичів – від 40 до 60%. Вся справа в тому, що умовні інгуші, аварці, лакці або кумики не відчувають себе рівноправною і невід’ємною частиною московського суспільства. Чим це закінчиться? Час покаже.
Павло ПОДОБЄД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |