Реставрація Антонієвих печер практично не припиняється

Юрій Соболь, генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" в спеціальному інтерв"ю для газети "Біла хата":

-- Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» - одна із провідних пам’яткоохоронних та музейних установ України. До його складу входять 29 унікальних пам’яток архітектури різних історичних періодів, шість з яких відносяться до давньоруських часів вітчизняної історії. Особливе місце серед них посідають, добре відомі далеко за межами нашої Держави, Антонієві печери, які за результатами 1-го туру Всеукраїнського проекту „Сім чудес України”, включені до списку найвизначніших пам’яток історії та культури України.
Перша згадка про них міститься в „Повісті временних літ”, де говориться, що в 1069 році до Чернігова прибув „Батько руського чернецтва” Антоній Печерський і обравши для свого помешкання Болдіну гору, викопав у ній печеру, поклавши тим самим початок славетній чернечій обителі. Спочатку Чернігівський Болдиногорський Богородичний монастир був виключно печерним, але невдовзі ченці почали освоювати і поверхню схилів. З’явилися наземні житлові помешкання, господарчі споруди. На початку 12-го століття біля печер звели муровану Іллінську церкву, яка збереглася до наших часів.

Потім були трагічні часи руйнівної монгольської навали, чотири століття занепаду, період відродження, який співпав з розбудовою козацької держави у середині – другій половині 17-го століття. В 1649 році монастир було відновлено на кошти старшого Чернігівського сотника, у майбутньому наказного гетьмана Степана Подобайла. За часів Архієпископа Лазаря Барановича Іллінський монастир перетворюється на визначний духовний та культурний центр величезного регіону. Тут діє одна з найстаріших в Україні друкарня, філософсько-літературний гурток, ведеться масштабне будівництво. У 1695 році освячується величний Троїцький собор. У 1774 році завершується будівництво надбрамної дзвіниці.

Після закриття монастиря за наказом імператриці Катерини Другої, його помешкання та споруди були передані під резиденцію чернігівських архієпископів. У наступні часи доля монастиря складалася по різному. Богослужіння у його храмах та печерах то припинялося, то знову відновлювалося. Монастирські споруди пережили пожежі та відбудови. Зазнали змін і печери. Внаслідок цих перебудов наприкінці 18-го століття сформувався підземний архітектурний комплекс, відомий під назвою Антонієві печери. Нині до його складу входять підземні споруди різного призначення та різних часів. Це житлові і поховальні підземелля давньоруських часів, крипти доби гетьманщини, неповторні підземні храми кінця 18-го – початку 19 ст.

В 1967 році Антонієві печери разом з Іллінською церквою увійшли до складу Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника і були перетворені на музей. З того часу вони перебувають під постійною увагою дослідників та реставраторів. В печерах і на прилеглій до них території науковими співробітниками заповідника щорічно проводяться археологічні дослідження. Під час цих робіт були знайдені, вивчені та реставровані стародавні ділянки Антонієвих печер, відкриті та досліджені інші давні печерні споруди монастиря, а також наземні житлові, культові, виробничі та господарчі будівлі різних історичних епох.
Що стосується реставраційних робіт у Антонієвих печерах та Іллінській церкві, то вони майже не припиняються. Тільки закінчується ремонт підземних споруд, як вже треба приступати до реставрації церкви. Потім розпочинається реставрація іконостасу, потім ремонтні роботи на території і так без кінця. Але нічого дивного у цьому немає – це звичайна робота по збереженню та дослідженню пам’яток історії та архітектури. І вона надає свої результати. На сьогодні Антонієві печери, це одна з найбільш досліджених пам’яток печеробудування в Україні, а у Чернігові це найпопулярніший музей, який щорічно відвідує десятки тисяч туристів з усіх куточків світу.