Репресовані комуністами: Прилуки
Мій дід, батько моєї мами, Петро Іванович Шипенко був актором і режисером Прилуцького театру.
Він народився в 1897 році в багатодітній сім'ї, був наймолодшим, набагато молодшим від своїх братів і сестер. Все старші брати працювали на залізниці. Він мав надзвичайної сили і краси голос, був в Прилуках відомим співаком. Закінчив Духовну семінарію, що тоді вважалося дуже високою освітою. Але після революції почали переслідувати духовенство, руйнувати церкви, його взяли в театр. Виявився прекрасним артистом, працював в Чернігові, Харкові, потім у Львові та Прилуках. Професор Київського театрального інституту Чабаненко Іван Іванович згодом згадував про Шипенко, як про рідкісне дарування. Моя тітка, Льоля, Олена Петрівна, теж актриса, дочка Петра Івановича, згадувала про багатьох його чудових театральних фото в ролях. Фото, на жаль не збереглися.
Перед війною Петра Івановича призначили художнім керівником Прилуцького Театру. Коли почалася війна, вся сім'я Шипенко - мій дід з дружиною Раїсою Федорівною, двома дочками маленькими, Льолею і Вірою і двома старими повинні були виїхати, але не встигли. За словами моєї тітки, під час війни в Театрі переховували партизан і євреїв. Усіляке бувало. Народ валив в Театр, напевно, щоб забути все лихо і злигодні. Ставили, в основному, казки. "Лісова пісня", "Про що тирса шелестіла" ... Моя мама і тітка в ранньому дитинстві під час війни виходили на сцену в якомусь із вистав. Ще Льоля згадувала, що в "Циганці Азі" чудово грали і співали актриса Бабенко і актор Назаренко. Бабенко притискала маленьку Льолю до себе і співала так, що ледве вуха не лопнули. Так біля Театру усі потроху годувалися і рятувалися від голоду. Але прийшли наші визволителі і "наші" НКВс-ники і інкримінували Петру Івановичу співпрацю з німцями. Тоді ж в Прилуках забрали і директорів шкіл.
Відсидів 10 років сталінських таборів. Повернувся в 50-х. Коли його забрали, його дружину відразу звільнили з роботи вчительки в школі, на роботу нікуди не брали, сім'я голодувала. Мою маму, молодшу, узяла до себе в сім'ю і виховала тітка з Одеси, засл. арт. Катерина Федорівна Кисіль-Загорянська, моя улюблена баба Котя. Таким чином ми стали одеситами, але це вже інша театральна історія.
Після таборів Петро Шипенко дуже хворів. Одного разу приїжджала чорна "Волга", це було міське начальство, вони приїхали з пропозицією для нього - очолити Театр, але він як побачив, одразу подумав, що знову приїхали заарештовувати і у нього в цей момент стався інсульт.
Помер в 1972 році. Похорон був дуже великим.
Марина УМАНСЬКА
Він народився в 1897 році в багатодітній сім'ї, був наймолодшим, набагато молодшим від своїх братів і сестер. Все старші брати працювали на залізниці. Він мав надзвичайної сили і краси голос, був в Прилуках відомим співаком. Закінчив Духовну семінарію, що тоді вважалося дуже високою освітою. Але після революції почали переслідувати духовенство, руйнувати церкви, його взяли в театр. Виявився прекрасним артистом, працював в Чернігові, Харкові, потім у Львові та Прилуках. Професор Київського театрального інституту Чабаненко Іван Іванович згодом згадував про Шипенко, як про рідкісне дарування. Моя тітка, Льоля, Олена Петрівна, теж актриса, дочка Петра Івановича, згадувала про багатьох його чудових театральних фото в ролях. Фото, на жаль не збереглися.
Перед війною Петра Івановича призначили художнім керівником Прилуцького Театру. Коли почалася війна, вся сім'я Шипенко - мій дід з дружиною Раїсою Федорівною, двома дочками маленькими, Льолею і Вірою і двома старими повинні були виїхати, але не встигли. За словами моєї тітки, під час війни в Театрі переховували партизан і євреїв. Усіляке бувало. Народ валив в Театр, напевно, щоб забути все лихо і злигодні. Ставили, в основному, казки. "Лісова пісня", "Про що тирса шелестіла" ... Моя мама і тітка в ранньому дитинстві під час війни виходили на сцену в якомусь із вистав. Ще Льоля згадувала, що в "Циганці Азі" чудово грали і співали актриса Бабенко і актор Назаренко. Бабенко притискала маленьку Льолю до себе і співала так, що ледве вуха не лопнули. Так біля Театру усі потроху годувалися і рятувалися від голоду. Але прийшли наші визволителі і "наші" НКВс-ники і інкримінували Петру Івановичу співпрацю з німцями. Тоді ж в Прилуках забрали і директорів шкіл.
Відсидів 10 років сталінських таборів. Повернувся в 50-х. Коли його забрали, його дружину відразу звільнили з роботи вчительки в школі, на роботу нікуди не брали, сім'я голодувала. Мою маму, молодшу, узяла до себе в сім'ю і виховала тітка з Одеси, засл. арт. Катерина Федорівна Кисіль-Загорянська, моя улюблена баба Котя. Таким чином ми стали одеситами, але це вже інша театральна історія.
Після таборів Петро Шипенко дуже хворів. Одного разу приїжджала чорна "Волга", це було міське начальство, вони приїхали з пропозицією для нього - очолити Театр, але він як побачив, одразу подумав, що знову приїхали заарештовувати і у нього в цей момент стався інсульт.
Помер в 1972 році. Похорон був дуже великим.
Марина УМАНСЬКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |