“Регіональна” демократія

“Громадян мають право збиратися мирно, без зброї і проводити мітинги, збори, походи і демонстрації…”
(Стаття 39 Конституції України).

“Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова (все це —умовно кажучи) держава”.
(Стаття 1, дещо видозмінена, Конституції України).

Рішення Київського окружного адмінсуду, який за позовом міської держадміністрації заборонив опозиції проведення в столиці акцій протесту під час візиту президента Росії Дмитра Медвєдєва., вражає своїм цинізмом навіть на тлі того, що ми бачимо в ці місяці. Цинізм у самій мотивації заборони проведення масових заходів у центральній частині Києва, зокрема, на вул. Банковій, Хрещатику, Майдані Незалежності, Арсенальній площі та Контрактовій площі. Ось вона: "З метою уникнення будь-яких сутичок між представниками різних політичних поглядів, враховуючи попередній досвід забезпечення охорони громадського порядку під час подібних акцій, а також конфліктів з нарядами міліції, що можуть призвести до різкого загострення ситуації та масового безладу... на час запланованого офіційного візиту в Україну президента Російської федерації Медвєдєва 17—18 травня.”

Ще суд послався на закон про основи національної безпеки України, де йдеться про "своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам".

Отже, судова влада України розтоптала чи не основний принцип судочинства — презумпцію невинності, трансформувавши його у презумпцію вини. Тобто учасників акцій протесту зарані записано в таких, що становлять “реальну та потенційну загрозу національним інтересам”. Особливо промовисте слівце “потенційних”, тобто потенційний злочинець.

А щодо того, що це “з метою уникнення будь-яких сутичок між представниками різих політичних поглядів”, то за такою мотивацією можна заборонити все, будь-які громадські акції. Мітинг комуністів? Так на них же можуть (можливо, “потенційно”) наскочити націоналісти. А на акцію націоналістів “потенційно” накинуться комуністи. А як інакше, коли в суспільстві, виявляється, існують різні погляди, ідеології, політичні сили. Існують партії і громадські організації, які сповідують ці погляди й хочуть їх вільно пропагувати, в тому числі на громадських акціях. Тобто хочуть, бачте, того, що гарантовано Конституцією. Як шкода, що все це існує в суспільстві. І чому б не оте цвинтарне єдиномисліє, як в часи “розвинутого соціалізму”.
Х х х
З тими, хто волів би зробити з України “умовно демократичну, правову” державу, все зрозуміло. Не дуже зрозуміло з демократичними силами, опозицією. Вона практично мовчки сприйняла цей черговий плювок в обличчя від правлячого режиму. Як і взагалі промовчала стосовно приводу для такого рішення суду, тобто візиту Медведєва. Чомусь з більш як десятка так званих опозиційних партій лише радикальна, галаслива “Свобода”, яка, як і партія “За Україну”, й подавала заявку на мітинг, виступила із заявою протесту проти рішення суду і опротестувала його в судовому порядку. Можливо, якийсь інший суд скасує оте одіозне рішення і десь там 20-го травня дозволить опозиції “провести ці акції 17-го травня”.

Так само лише одна “Свобода” провела таки в понеділок, 17-го травня, акцію протесту, правда, за означеними судом межами : на Софійському майдані. Акційку у формі не то мітингу, не то пікету,за участю сотні чи півтори свободівців і ще стількох же випадкових перехожих та журналістів. І на тому спасибі. Бо жодна з інших так званих опозиційних сил не провела й такого. Якщо комусь не подобалася “Свобода” і її лідер Тягнибок, то що заважало провести такий же мітинг а іншому кінці величенького майдану чи біля сусіднього перехрестя. Щось таки заважало…

Петро АНТОНЕНКО.