Реальні історії близьких мені людей

Минулого тижня мій друг і побратим під час військової відпустки «між іншим» зайшов до лікаря. Не подобався тиск і загальна слабкість. Здав аналізи і виявив цілий букет проблем: зашкалює цукор, гепатоз печінки, критично високий тиск.

Він пішов воювати ще в лютому 22-го і загалом 21 місяць (уявіть цифру !!!) провів на передку. Тому все це серйозно далося взнаки. Як результат – мішок таблеток і зараз «доліковується» у своєму підрозділі під Лиманом. При цьому каже, що «в нормі».

Історія друга – мій побратим, ветеран АТО, втратив ногу і при цьому з 2019го року (!) воює із протезом (!!!), зараз – на дуже непростому авдіївському напрямку. Кілька днів тому спілкувалися, каже, що має проблему: штучна нога «барахлить», треба поїхати полагодити. Найближча точка для такого роду допомоги - Дніпро. А часу немає. Далі – те саме, що і в першому випадку: «нічого, тримаємося».

Ще раз наголошую, що розповідаю не про «пса Патрона» чи чергові історії у форматі пропаганди. Це реальні люди з якими я близько дружу, періодично спілкуюся і часто перетинаюся по службі. І на таких людях, не перебільшую, зараз тримається наша армія.

Дуже хочу, щоб ці історії уважно, по слову, перечитала більша частина нашого парламенту, яка вже 4 місяці затягує (а вірніше – блокує) законопроєкт про мобілізацію. А ще ті «мамині герої», що прикриваються плоскостопістю, мігренню чи «не створені для війни».

Сергій РУДИК