Разючий етнос прикордоння —

Якось довелося мені з групою офіцерів працювати у північних районах Сумщини. Це там, де Середина Буда, Глухів, Свіса і кордон з Московією. План заходів передбачав спілкування з місцевим населенням на предмет вивчення оперативної обстановки.

Виявилось, що населені пункти прикордоння можуть бути українськими і каца..., вибачте - «російськими». Разюча відмінність, як в домівках, так і в людях.

Хати в селі московитів переважно з дерев’яних колод, чорні, перекошені, на вікнах ставні. В подвір’ї є особливість - височезні паркан і ворота. За парканом кущі та бур’ян між якими протоптано стежки. Ворота - взагалі якийсь таємний символ незнамо чого. Мабуть захист від розбійників та міфічних вовків-людожерів.
На зустріч вийшли декілька чоловіків, обличчя у яких давно забули лезо бритви. Наша пропозиція поспілкуватись була сприйнята однозначно і вже незабаром на вуличній лавці організувались дві банки - самогону і грибів. Побачивши в наших очах питання, один з чоловіків промовив: «нічо больше нє растєть».
А чому?, - питаємо.
«Так ніхто нічо не садєть»..

Українське село.
Будинки рівні, зовні пофарбовані білим чи ніжно-блакитним. Замість парканів - невеликі прозорі штахетники за якими всіляко квітів. Невеликий садок та огород - безумовні ознаки. Будь-хто, який зустрічався нам на шляху вітався ніби давній знайомий.
В обід і на вечір пастухи гнали стада корів. А яке молоко. Найкраще в світі

Олег МЕДЧЕДЧУК