Равлик

Я сказав би, що так
По життю я бреду,
Як-от равлик повзе по коліну дівочому.
Виника ряд питань.
Перше в цьому ряду:
Я й життя — що ми одне від одного хочемо?

Ми настільки близькІ,
Ми настільки чужі,
Як молюску — людські оті пестощі й почесті:
Ніжний як пелюстки —
Та людина держИть
Доти равлика, поки він смішно лоскочеться.

Вище схилом — і я
До вершин Фудзіями,
Як відомий герой у тривірші у Ісса.
Як японське ім’я —
То канава, то яма
На шляху. Але от і вершина. І все.

Та насправді не все.
От як хвиля підхоп-
лює равлика сильна і свіжа долоня,
І у трАви несе,
І висаджує — гоп!
І від неї лишається присмак солоний.

А вершина вирів-
нюється і стає
Бездоганно гладенькою вмить вертикаллю.
І я знову побрів
По шляху по своєму,
І життя — по своєму іде собі далі.

Знов земля. Знов і те
Саме зілля, й каміння,
І пісок, і усе таке звичне на лузі.
А дівчИна іде.
Знов закрила коліна
Сукня — біла, як сніг понад схилами Фудзі.

Олексій МАСЛОВ