Рано в Кремлі відкорковувати пляшку...
Ухвалення парламентом закону про приборкання антикорупційних органів очікувано викликало адекватну реакцію. І не тільки «стурбованість» демократичного Заходу. Але й української спільноти, яка не вперше нагадала владі, що така політика не пройде і на війну її не спишеш.
Вишколені Майданами українці вмить організували мирний опір черговій спробі зупинити європейський вибір України.
Як безпосередній учасник усіх політичних подій, що пов’язані з відновленням української державності, хочу нагадати про певну закономірність владної реакції щодо Євроатлантичної інтеграції України. І вона є надто показовою.
Вперше вікно найбільших можливостей України стати частиною демократичної Європи відкрилося у грудні 1992, коли Держдеп США запропонував українській владі поєднати ядерне роззброєння із прискореним рухом до членства в НАТО та ЄС. У розвиток цієї стратегії влітку 1993 року президенту Кравчуку були представлені пропозиції щодо стратегічного партнерства із Заходом, а також допомогу у переговорах з Росією щодо ядерного роззброєння, що зайшли тоді в глухий кут.
Але російські специ в коридорах української влади швидко прикрили це євро вікно підписанням у вересні 1993 року в Масандрі низку стратегічних угод з РФ, серед яких – передача всіх наших ядерних арсеналів потенційному агресору. Плюс до цього – спільне використання Чорноморського флоту.
Та попри все це Захід продовжував шукати шляхи зближення з Україною вже через економічну співпрацю. Серед знакових пропозицій того часу були:
-виробництво ядерного палива спільно з американською корпорацією «Вестінгауз» в Україні,
-транснаціональний нафтовий коридор із Близького Сходу до Європи через Україну
-газотранспортний консорціум за участю США, ЄС та України щодо транспортування російського газу до Європи
-Спільний зі США видобуток сланцевого газу
-Повний цикл виробництва титанового прокату разом зі США… і багато інших інфраструктурних проектів.
З усього переліку наданих українському керівництву спільних проектів для реалізації із Заходом вдалося втілити лише один – зупинка вибухонебезпечної ЧАЕС та будівництво нового «Cаркофагу». Але детальніше про це іншим разом.
Отже, усі пропозиції в межах Євроатлантичної інтеграції невтомні кремлівські спеціалісти зупиняли в різний спосіб, але з одним результатом – Україна все глибше загрузала в московському болоті. А відтак все більше віддалялась від Європи.
Але кожного разу як тільки кдбешні специ у кремлі відкорковували пляшку за свою начебто успішну операцію в Україні, аж раптом траплялося диво – на політичній арені з’являвся український народ. Який зупиняв чергове намагання відвернути Україну від Європи. Саме так сталося і вчора.
Можу стверджувати, що й цього разу спроба у час такої складної ситуації на фронті та не менш важливих розмов із Заходом щодо подальшої підтримки України, ухвалення цього абсолютно безглуздого для боротьби з корупцією та провокативного для євроінтеграції закону, не зупинить українців у досягненні своєї мети.
Бо ми на цій землі не від учора, а вже тисячі років і завжди були частиною європейської спільноти, а не азійської орди. І цей наш вибір нікому не вдасться змінити.
Юрій КОСТЕНКО
Вишколені Майданами українці вмить організували мирний опір черговій спробі зупинити європейський вибір України.
Як безпосередній учасник усіх політичних подій, що пов’язані з відновленням української державності, хочу нагадати про певну закономірність владної реакції щодо Євроатлантичної інтеграції України. І вона є надто показовою.
Вперше вікно найбільших можливостей України стати частиною демократичної Європи відкрилося у грудні 1992, коли Держдеп США запропонував українській владі поєднати ядерне роззброєння із прискореним рухом до членства в НАТО та ЄС. У розвиток цієї стратегії влітку 1993 року президенту Кравчуку були представлені пропозиції щодо стратегічного партнерства із Заходом, а також допомогу у переговорах з Росією щодо ядерного роззброєння, що зайшли тоді в глухий кут.
Але російські специ в коридорах української влади швидко прикрили це євро вікно підписанням у вересні 1993 року в Масандрі низку стратегічних угод з РФ, серед яких – передача всіх наших ядерних арсеналів потенційному агресору. Плюс до цього – спільне використання Чорноморського флоту.
Та попри все це Захід продовжував шукати шляхи зближення з Україною вже через економічну співпрацю. Серед знакових пропозицій того часу були:
-виробництво ядерного палива спільно з американською корпорацією «Вестінгауз» в Україні,
-транснаціональний нафтовий коридор із Близького Сходу до Європи через Україну
-газотранспортний консорціум за участю США, ЄС та України щодо транспортування російського газу до Європи
-Спільний зі США видобуток сланцевого газу
-Повний цикл виробництва титанового прокату разом зі США… і багато інших інфраструктурних проектів.
З усього переліку наданих українському керівництву спільних проектів для реалізації із Заходом вдалося втілити лише один – зупинка вибухонебезпечної ЧАЕС та будівництво нового «Cаркофагу». Але детальніше про це іншим разом.
Отже, усі пропозиції в межах Євроатлантичної інтеграції невтомні кремлівські спеціалісти зупиняли в різний спосіб, але з одним результатом – Україна все глибше загрузала в московському болоті. А відтак все більше віддалялась від Європи.
Але кожного разу як тільки кдбешні специ у кремлі відкорковували пляшку за свою начебто успішну операцію в Україні, аж раптом траплялося диво – на політичній арені з’являвся український народ. Який зупиняв чергове намагання відвернути Україну від Європи. Саме так сталося і вчора.
Можу стверджувати, що й цього разу спроба у час такої складної ситуації на фронті та не менш важливих розмов із Заходом щодо подальшої підтримки України, ухвалення цього абсолютно безглуздого для боротьби з корупцією та провокативного для євроінтеграції закону, не зупинить українців у досягненні своєї мети.
Бо ми на цій землі не від учора, а вже тисячі років і завжди були частиною європейської спільноти, а не азійської орди. І цей наш вибір нікому не вдасться змінити.
Юрій КОСТЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |