реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Радикалізація українського суспільства
20-Лис-12 975 0.0 0
Парламентські вибори 28 жовтня можуть відкрити дійсно нову сторінку в українській історії, в якій все менше й менше місця залишається партіям політичного центру, а про справжні ліберальні та демократичні політичні сили взагалі важко говорити.
Головний висновок парламентських виборів – українське суспільство радикалізується. Причому як на правому, так і на лівому флангах.


Радикалізація відбувається досить швидко. Якщо в 2007 році за КПУ, "Свободу", ПСПУ і КПУ (оновлену) проголосували трохи більше 1,8 мільйона виборців (7,76%), на президентських виборах за Симоненка і Тягнибока – 1,225 мільйона (менше 5%), то наразі за КПУ, "Свободу" і дрібні партії, що сповідують авторитарні ідеології, проголосували майже 25% виборців – біля 5 мільйонів громадян.

Системних причин цьому кілька.

По-перше, політично-партійне розчарування. За 20 років незалежності люди стомилися від олігархічних та кланових партій, від їхніх пустопорожніх обіцянок, від прірви, що лежить між виборчими програмами таких партій і їх реальними діями.

Парламентські партії, які позиціонують себе в Україні партіями ліберального чи соціал-демократичного напрямку, на практиці майже ніколи не виконують свої політичні програми.

І діють далеко не так, як проголошують у своїй ідеології, звичайно, якщо за таку не вважати боротьбу за власність та владу.

Натомість реальне позиціонування відбувається не за ідеологічними мотивами, а за політичними маркерами – зовнішньополітична орієнтація, погляди на історію, мова, церква.

Тому значна частина розчарованих людей голосує навіть не за владу чи опозицію, не за, можливо, й більш "цивілізовані", проте брехливі псевдодемократичні партії, а за більш чесні, але тоталітарні політичні утворення.

При цьому люди усвідомлюють свої дії, а часто і соромляться свого вибору, приймають рішення спонтанно, ірраціонально, в останній момент.

В цьому криється і феномен "Свободи": коли жодна з шанованих соціологічних компаній не змогла і близько спрогнозувати рівень її підтримки, але чітко констатували його в екзіт-полах.

По-друге, економічна криза та бідність людей.

Стагнуюча українська економіка з падінням промислового виробництва на 4,2% у жовтні, відсутність реформи соціальної сфери й ефективної соціальної політики загалом… У рази нижчі пенсії й зарплати не лише в порівнянні з розвинутими країнами Європи, але й з Білоруссю чи Російською Федерацією. Усе це – той ґрунт, на якому проростає соціальна відчуженість та радикалізм в Україні.

Країна, яка за рейтингом конкурентоздатності посідає 73 місце зі 144 держав та 42 місце серед найбідніших країн світу не може мати стабільної демократичної політики й соціальної системи майже за визначенням.

Суспільство, у якому 16,2% людей споживають на день менше 2100 калорій, тобто, за методологією ООН, недоїдають, ще 41,5% є бідними, тобто витрачають понад 60% доходів на харчування, а лише 5% живуть за європейськими стандартами, є міною уповільненої дії з не прогнозованим часом та потенціалом соціального вибуху.

По-третє, технологія організації та проведення виборів.

Фактична заборона голосування не за місцем реєстрації, жорстке протистояння влади й опозиції, мажоритарних кандидатів, що призвело до значної взаємної дискредитації, встановлення відео спостереження на дільницях, що призвели до низької явки виборців, є додатковими причинами високого результату партій недемократичного штибу.

Радикально налаштовані виборці все одно прийшли голосувати, а от помірковані в значній мірі ігнорували вибори. Разом з відсутністю пункту "проти всіх", це і дало 25%.

Наразі Україна та українське суспільство опинилося між політичними Сціллою і Харибдою – в ситуації зростання радикальних лівих та правих поглядів та руйнування політичного центру.

При цьому ця тенденція уже не є керованою політичними силами, що її використовують, а має характеристики самодостатньої реакції, на хід якої лише частково впливають загальна політика держави та соціально-економічна ситуація.


Якщо ж така тенденція продовжиться, то новий український парламент може стати останнім, хоча б частково незалежним й демократичним парламентом країни.

Руслан Бортнік, голова Аналітичного центру "Спільна Мета", для УП


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar