Раденькі, що дурненькі...

Потрапили мені в стрічці новин радісні пости, в яких публічні особи та навіть цілі партії радіють тому, що в шкільній програмі не буде предметів з релігійною складовою. МОН не рекомендував жоден курс з релігійною складовою до типової освітньої програми, активісти врятували учнів від ознайомлення з основами християнської етики.

Цікаві люди. Радіють, ніби це не церква у свій час вчила українців читати та писати в приходських школах. Ніби це не більшовики руйнували церкви та розстрілювали українських священників, а навпаки. Ніби це не церква довгі століття допомагала українцям зберігати їх національну ідентичність, на противагу чужим державам, що прагнули нас асимілювати. Ніби це не християнство принесло в Європейську цивілізацію такі поняття, як людська гідність і права людини.

В більшості європейських країн релігійна складова є в програмах переважної більшості шкіл, а в університетах вивчається в тому числі богослів'я. І не внаслідок звички, а тому, що християнство є частиною їх національної ідентичності. Так само і у нас: це можна побачити під час Різдвяних свят і на Великодень та інші релігійні свята, коли багато українців йдуть до церкви. І попри те, що майже 70% українців вважають себе християнами, більшість людей ходить колядувати та святити паску, залишивши за дужками власне релігійний сенс цих свят.
А ми ще радіємо, що нашим дітям не доведеться знайомитись з християнством.

Прикро, що замість змістовного діалогу в нашому суспільстві домінує практика простих рішень.

А потім ми дивуємося, чому РПЦ виводить тисячі українців на хресний хід?

Микола ТИПУСЯК