Про взяття Бастілії
Коли хто забув - сьогодні день взяття Бастилії. Але за цією подією шифрує свій 72-й день народження ще одна людина - яскравий представник справжньої української еліти Вячеслав Степанович Брюховецький.
Для тих, хто не знає: це людина-легенда. Той, хто написав програму Народного Руху України, але відмовився від жодних посад у ньому, хто відродив з небуття Києво-Могилянську академію, ставши її першим президентом, хто разом зі своїми студентами почав (без жодного перебільшення!) Помаранчевий Майдан. Особистість настільки ж масштабна, наскільки й скромна: жодного прояву пафосу чи марнославства, тяжіння до величі або сріблолюбства. Наша вища освіта була би вже давно принципово іншою, коли в Україні знайшлося хоча б з десяток ректорів рівня Брюховецького. А оскільки він був не на голову вищим від інших, а на порядок масштабнішим, ми так і лишилися в "совку". "Брюховецький лишає по собі черевики занадто великого розміру" - сказав 13 років назад його наступник, Сергій Квит і це було правдою - НАУКМА дуже багато втратила з відходом Брюха (так звуть його студенти), поступившись своїми безумовно лідерськими позиціями серед вишів України, хоча й лишається в першій п"ятірці чи трійці.
Я завжди радію можливості поспілкуватися з теперішніми студентами: мені цікаво, є про що поговорити з ними і навіть чим поділитися. Але не з могилянцями! З ними я почуваю ся як дід з двома класами ЦПШ серед аспірантів - настільки рівень Могилянки, її система освіти виділяються серед інших наших універів.
І ще: Брюховецький - мій хрещений батько в літературі. Саме знайомство з ним, наші дружні стосунки, його життєвий приклад сподвигли мене взятися таки за перо. І саме він, звісно, був першим, кому я дав почитати рукопис "Одвічного Духу Десни". Він у своїй рецензії на цю книгу й благословив мене на плавання в літературному морі. Історію, як я таке рішення приймав, викладу окремо, а зараз хочу лише привітати публічно Вячеслава Степановича Брюховецького, Героя України, почесного президента Києво-Могилянської академії з "Днем взяття Бастилії" (як шифрує свій день народження він сам) та побажати йому міцного здоров"я, наснаги завершити свою книгу про Віктора Петрова й почати ще багато інших важливих справ, а ще щасливо пережити йому те буремне лихоліття, ознаки якого невблаганно на нас усіх насуваються. Приєднуйтесь!
Володимир ВОРОНА
Для тих, хто не знає: це людина-легенда. Той, хто написав програму Народного Руху України, але відмовився від жодних посад у ньому, хто відродив з небуття Києво-Могилянську академію, ставши її першим президентом, хто разом зі своїми студентами почав (без жодного перебільшення!) Помаранчевий Майдан. Особистість настільки ж масштабна, наскільки й скромна: жодного прояву пафосу чи марнославства, тяжіння до величі або сріблолюбства. Наша вища освіта була би вже давно принципово іншою, коли в Україні знайшлося хоча б з десяток ректорів рівня Брюховецького. А оскільки він був не на голову вищим від інших, а на порядок масштабнішим, ми так і лишилися в "совку". "Брюховецький лишає по собі черевики занадто великого розміру" - сказав 13 років назад його наступник, Сергій Квит і це було правдою - НАУКМА дуже багато втратила з відходом Брюха (так звуть його студенти), поступившись своїми безумовно лідерськими позиціями серед вишів України, хоча й лишається в першій п"ятірці чи трійці.
Я завжди радію можливості поспілкуватися з теперішніми студентами: мені цікаво, є про що поговорити з ними і навіть чим поділитися. Але не з могилянцями! З ними я почуваю ся як дід з двома класами ЦПШ серед аспірантів - настільки рівень Могилянки, її система освіти виділяються серед інших наших універів.
І ще: Брюховецький - мій хрещений батько в літературі. Саме знайомство з ним, наші дружні стосунки, його життєвий приклад сподвигли мене взятися таки за перо. І саме він, звісно, був першим, кому я дав почитати рукопис "Одвічного Духу Десни". Він у своїй рецензії на цю книгу й благословив мене на плавання в літературному морі. Історію, як я таке рішення приймав, викладу окремо, а зараз хочу лише привітати публічно Вячеслава Степановича Брюховецького, Героя України, почесного президента Києво-Могилянської академії з "Днем взяття Бастилії" (як шифрує свій день народження він сам) та побажати йому міцного здоров"я, наснаги завершити свою книгу про Віктора Петрова й почати ще багато інших важливих справ, а ще щасливо пережити йому те буремне лихоліття, ознаки якого невблаганно на нас усіх насуваються. Приєднуйтесь!
Володимир ВОРОНА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |