Про те, чому русским усі кругом смішні

У СССР був такий З-серійний фільм "Взять живим" (1982). Про войну і про разведчиков. Тих, які за лінію фронту, але не Арестович. Там, як і в більшості радянських фільмів про війну та армію, були представники всіх так званих братніх народів. Був, до речі, українець Богдан, говорив українською і пив воду з Дніпра. І був ще солдат Хамідулін.

Знайомиться командир із новобранцями. Хамідулін називає себе: "Наиль Хамидулин". А русский командир його питає: "Кого налил?" Бу-га-га, сміх перед телевізором. Наіль стримано пояснює, що це його ім'я. А я досі - як фаховий сценарист - собі думаю: це ж було прописано в сценарії. Ще, писали, роман був, який я не читав. Тому на знаю, чи був цей "кого налил" у романі раніше, чи це вже придумали для кіно. І схвалили. Або навпаки - сказали так придумати. Ну це як Алибаба фамилия, а имя Василий Алибабаевич, Вася ("Джентльмени удачі").

Або ще радянський кінобойовик про війну. Назву забув, але там був смішний персонаж Зарлик Сманов, постійно хотів продати комусь... нагайку. Ще був рядовой Таскиров із "Максима Перепелиці", веселий дурник. Там же був білорус, довгий і сумний. Про грузинів у кепках народжені після 1991 року можуть не пам'ятати, бо це фішка всього радянського кіно, незалежно від жанру і часу, коли знімали. Кепка - це смішно. Висновків не буде.

Андрій КОКОТЮХА