Про село і молоко: як нас дурять і що робити

2011 рік розпочався, зокрема з повідомлень, що в світі стрімко прогресує продовольча криза. Тобто продовольства не вистачає і ціни на нього швидко зростають.
Українські ЗМІ заговорили про історичний шанс для України стати важливим виробником сільгосппродукції світового значення. Отже, логіка підказує, що треба стимулювати національного виробника, зокрема, що виробляє молокопродукцію.
Так і в районній газеті «Вісті Борзнянщини» в січні ц.р. була вміщена інформація під назвою: «За корову додати по 2 тисячі гривень» дотації. 2 березня на мій телефонний дзвінок в районне управління сільського господарства (мабуть Управління економіки та розвитку інфраструктури Борзнянської райдержадміністрації – ред.) мені пояснили, що це тільки проект. І що, взагалі розглядається варіант, щоб замість грошової видачі 2000 грн. добавити за кожний літр молока від населення аж по 30 копійок.
Це означає, що ціни на молоко держава таки контролює. Але що це за закупівельні ціни?
Якщо зараз, наприклад, в селі Оленівка Ніжинський молокозавод (як й інші) купляє у селян молоко по 1 грн. 80 коп. за літр молока, то колись (якщо не буде літнього зниження копійок на 50) ціна за 1 літр досягне «захмарної» величини – 2 грн. 10 коп.
Купують молоко у селян по 1 грн. 80 коп. (ще дочекаємося літа!), а продають за 8 гривень, та й те з жирністю 2,1%, що в народі має назву «перегон».
Селянину, щоб одержати ці 1 грн. 80 коп., потрібно заготувати корми (грубі і соковиті), перевезти їх, доглядати корову, лікувати її, надоїти молока. Переробник-монополіст продає літр по 8-10 грн. У цю ціну входить закупівля молока в селянина, зняття з нього жиру, добавка консервантів (щоб зберігалося місяцями) або зовсім сфальшування молокопродукції (замінивши молоко фарбою і олією). Різниця виходить у 4-6 разів.
Куди ж дивиться Антимонопольний комітет та інші державні органи влади разом взяті (крім балаканини й пустопорожніх багаторічних обіцянок)?
Наслідки такої багаторічної політики держави: Селяни завжди, не те що не одержують прибуток, а мають гарантовані збитки. М’яко кажучи, сумнівна якість молокопродукції у торгівельній мережі викликає все більше обурення насамперед міського населення. Отримання неправедних надприбутків власниками переробної промисловості – за 2010 рік список мільярдерів світу поповнили три українські прізвища саме з аграрно-промислового бізнесу.
Ситуація на селі катастрофічно погіршується: розбігаються з найкращих у світі земель селяни, поповнюючи в містах лави безробітних, прискорюється процес зникнення сіл.
Можливо, я останній, хто вірить в «альтруїзм» нашої держави. В Європі ж дотації селянам існують вже багато років. Там дійсно турбуються про народ, а не шарять по його кишеням.
Що робити? Чи не час примусити молокозаводи укласти хоча б договори з селянами і таким чином відносини на ринку молоко продукції ввести в якесь законне русло? Чи допоможе антимонопольний комітет якось зменшити «ножиці цін»?
Мої пропозиції:
1. Поки не пізно (село ще не остаточно знищене як вид населеного пункту, а відтак і джерело міліючої молочної ріки) центральній владі досить не труситись роками над дилемою: дати чи не дати селянам жалюгідний мільярд дотацій. А, таки, дати (і не один).
2. Обласній і районній владі втрутитись у процес (зараз це застійне болото) підготовки текстів договорів жителів районів з молокозаводами стосовно закупівель молокопродукції.
3. Хто почує і здатен діяти, то треба ініціювати створення обласної, районних спілок виробників сільськогосподарської продукції. Тоді молочним, аграрним монополістам буде набагато важче ставити галузі села і райони на коліна.