Про Ніжин з любов'ю …

Чи дбаємо ми про його духовне середовище?

Наприкінці минулого року засоби масової інформації зарясніли повідомленням про те, що в «Ніжині з’явилася стела «Я люблю Ніжин». Сучасний арт-об’єкт встановлено на вулиці Гоголя поряд із будинком Управління соцзахисту населення. Ініціатором появи стели став народний депутат Олександр Кодола. Підтримали цю ініціативу депутат обласної ради Сергій Охонько та виконком Ніжинської міської ради. І от уже 14 жовтня, на свято Покрови, стелу урочисто відкрили Олександр Кодола та Ніжинський міський голова Анатолій Лінник». Ініціатор сфотографувався поряд із дітками на тлі великої літери «Я» і трохи меншого серця.

На запитання телерадіокомпанії «Ніжинське телебачення» про ставлення до ерзацу масової культури перехожі обурювалися таким «освідченням в любові» в історичній частині. Це, очевидно, були ті ніжинці, до них відношу себе і я, які простір рідного міста сприймають не в географічному вимірі, а як поняття власної долі. І в нас дуже сильне відчуття його духовного середовища.

Згаданий будинок управління соцзахисту розташований майже на території скверика Юрія Лисянського, де 1974 року видатному мореплавцю, нашому землякові, встановили пам’ятник. Поряд у церкві Іоанна Богослова правив службу Божу його батько. На місці пам’ятника раніше височіла будівля Дворянського зібрання. Про перебування тут Тараса Шевченка 1846 року написав Олександр Кониський. У цьому ж приміщенні, як сповіщає музейна афіша, в п’ятницю 24 лютого, буде поставлена «Наймичка», драма в п’яти діях І. Карпенка-Карого, з участю Марії Костянтинівни Заньковецької – майбутньої першої народної артистки України. Рецензенти її творчості відзначали, що вона на сцені виразила біль української нації так само геніаль но як Шевченко у слові. І це дає нам право написати ці видатні українські імена на одному пам’ятному знаку у скверику Лисянського.

Така пропозиція прозвучала і була оприлюднена в засобах масової інформації ще три роки тому до 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка. Але чиновники від неї відмовилися, мотивуючи відсутністю коштів. Небайдуже поставилися до ситуації члени Асоціації «Об’єднання підприємств Ніжинщини» і виділили зі свого фонду 40 тисяч гривень на благоустрій скверика. Вони ж разом із депутатом Чернігівської обласної ради Сергієм Охоньком виявили свою любов до Ніжина, надавши кошти на видання збірника «Історія Ніжина: матеріали і дослідження. – Ніжин: ФОП Лук’яненко В.В.. ТПК «Орхідея», 2014». Ніжинщину в новітній історіографії (1917-1928 рр.) досліджує архівіст і педагог Василь Фесенко, а 30-ті роки ХХ ст. – 10-ті ХХІ – Віктор Ємельянов, Олександр Морозов і Павло Михед. 26 авторів в різні часи, позначені історичними ідеологемами, писали про Ніжин з любов’ю: вихованці і викладачі Ніжинської вищої школи, відомі українські і російські вчені.

Мистецтвознавець та історик Людмила Пляшко у статті «Світ матеріальної культури гоголівського Ніжина» вказує нам сьогоднішнім як зберегти і примножити матеріальну радість залишену предками.

«Поняття провінції, яке означає щось відстале у своєму розвиткові, хоча і справедливе у ставленні до суспільної атмосфери Ніжина, в якому панував застій у поглядах, не може поширюватися на всі сфери життя міста, зокрема на його світ матеріальної культури, яка ще на початку ХІХ ст. у значній мірі живилася, надихалася ідеями боротьби українського народу за своє соціальне і національне звільнення в період ХV-ХVІІ ст.

Ніжин був широко відомим як центр художньої декоративної різьби. Цим видом прикладного мистецтва, який часто виступав у синтезі з живописом і архітектурою, ніжинські майстри володіли досконало. Особливо прославилися ніжинські майстри монументального розпису. І в часи Гоголя Ніжин продовжує утримувати славу одного з крупних центрів художніх виробів із дорогоцінних металів.

Два центри на Лівобережжі виготовляли пічні кахлі. В першій чверті ХІХ ст. популярною темою стають знамениті ніжинські сині фіалки. Ніжин також один із значних центрів виробництва художніх тканин і хусток. Місто високої будівельної культури. Важко назвати на Україні місто (крім Києва й Чернігова) де б зводили стільки будівель, образна палітра яких була такою багатою. Тут склалася своя школа будівельників, які працювали не тільки в Ніжині, але й за контрактом в інших містах.

Хоча будівлі, розташовані в старому центрі Ніжина, не відповідають сучасним вимогам комфорту, цінність їх як джерела «матеріалізованої» історичної інформації й естетичної радості непроминальна. Історична частина міста потребує переосмислення його ролі і створення на його центральних ділянках тонкої психологічної атмосфери, що притаманна міському середовищу минулого. Ця нова функція повинна враховувати момент видовищності й асоціативності з гоголівськими часами, які є частиною нашої історії.

Історичний центр Ніжина разом із колишніми передмістями, тепер введеним до складу території міста (Введенський монастир і Ліцей) може стати одним із унікальних туристичних куточків України».
Пишу так докладно для міської влади і тих чиновників, які ніяк не можуть заповнити вакансію головного архітектора міста і на свій смак заповнюють його арт-простір.

Автор цих рядків ще 2005 року в газеті «Урядовий кур’єр», посилаючись на цитовану думку мистецтвознавця, порівняла вулицю Гоголя зі скарбничкою Плюшкіна. Незугарна еклектика колишніх магазинчиків Благовіщенського монастиря і сьогодні різко дисонує з аурою духовності, яку несуть в собі величні куполи, пам’ятник Миколі Гоголю. Чому б не назвати ті ж магазинчики за асоціацією з Гоголевими творами. Причому всі вивіски повинні бути зроблені одним художником і стилізовані під гоголівські часи. Майстерня «Каблучок» може бути «Черевички для Оксани», магазин тканин – «Солошина мода», гастроном – «Апетити Собакевича», секонд-хенд – «Скарбничка Плюшкіна», перукарні – «Ніс», «Царицина перука», «Оселедець Тараса» тощо… Це був би гарний закуток разом із пам’ятником всесвітньовідомому літератору.

Між іншим, 2016 року виповнилося 135 літ з часу встановлення першого пам’ятника Миколі Гоголю. Це відбулося саме в нас, на його інтелектуальній батьківщині. Але дата стала подією лише для ректорату, викладачів та студентів Ніжинського держуніверситету. Ні депутатів, ні чиновників, які одержують зарплату за керування культурою в місті вона не зацікавила.

Мені можуть дорікнути – не все так і погано. Микола Томенко заніс Ніжин у свій проект до семи чудес України. На жаль, я не встигла його розпитати, чи бачив він міську цільову програму «Реставрація пам’яток архітектури м. Ніжин», яку щорічно ухвалюють депутати міської ради. З року в рік туди записують одні і ті ж пам’ятки, збільшують суму витрат, яку або зовсім не виділяють або ж такими мізеріями, яких не вистачить на реставрацію одного вікна в церкві.

У цьому списку немає меморіального будинку Марії Заньковецької на вулиці її імені. Як зауважив автор одного з проектів реставрації історичної частини міста київський архітектор Валерій Сопілка: «Марія Заньковецька для Ніжина, це ж те саме, що Тарас Шевченко для Моринців». Як же ми сьогодні використовуємо духовну спадщину першої народної артистки України?

Ніжинський академічний український драматичний театр імені Михайла Коцюбинського дванадцятий рік поспіль проводить міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Учасників і гостей він возить у музей с. Заньки, де дбайливо оберігають пам’ять про знамениту землячку.

1993 року на площі її імені в центрі міста народна артистка України Лариса Кадирова урочисто відкрила пам’ятник, за висловом Михайла Грушевського, «цариці української сцени». В художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею експонати в окремій залі засвідчують подвижницьку діяльність актриси на благо культури рідного міста разом із місцевими інтелігентами-аматорами. Екскурсантам розповідають про те, що в Ніжині на вулиці Заньковецької зберігся її меморіальний будинок, але екскурсій туди не водять.

Останній раз вона була тут 1926 року. Жити тут не могла, бо будинок потребував ремонту. Тому й переїхала в Київ доживати віку в сестри Лідії. 1927 року міськрада ухвалила рішення про ремонт будівлі Заньковецької і доручила це зробити міськгоспу. Йшлося про створення музейної експозиції і побудову зимового театру першої народної артистки України. З цією метою навіть рахунок відкрили для збору коштів.

Після смерті актриси 1934 року, всупереч її заповіту віддати будинок на потреби культури, тут влаштували гуртожиток медичного училища. Згодом – тимчасове житло для робітників ремонтно-будівельної дільниці. 1994 року до 160-річчя від дня народження Марії Заньковецької знову мовилося про музеєфікацію будинку або обладнання тут малої театральної сцени. Але, як завжди, не вистачило коштів і не знайшлося постійного житла для тимчасових мешканців будівлі.

У вересні 2016 року в колишній садибі актриси зібралося чи не найбільше людей за останні 20 років – за ініціативи громадськості на будівлі поновили дошку про проживання тут Марії Заньковецької і повісили ще одну про те, що тут 1907 року святкував Великдень Михайло Грушевський. Після урочистої частини всі ми побачили… закладений фундамент прибудови до пам’ятки культурної спадщини.

Через місяць сюди прибули члени комісії міської ради з питань соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, сім’ї та молоді, фізичної культури і спорту, очолюваної Володимиром Королем, і з’ясували, що будівлю ще 2015 року приватизували п’ять сімей, які тут мешкають. Родина Покрасьонів показала нам безстроковий охоронний договір від 17 серпня 2015 року підписаний управлінням культури і туризму Ніжинської міської ради (як органу охорони) в особі його начальника Валерія Примаченка. Назву тільки найважливіші його пункти, а саме: користувач (власник) зобов’язаний утримувати територію пам’ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам’ятці. Не робити ніяких прибудов до пам’ятки, не переробляти її як ззовні, так і в середині, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам’ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони. Забезпечувати доступ до пам’ятки з метою її екскурсійного відвідування кожного вівторка з 11.00 до 13.00 годин. «Охоронники» не здогадалися музеєфікувати хоча б одну з меморіальних кімнат, щоб водити туди екскурсії.
Той самий Валерій Примаченко разом зі спеціалістом І категорії Яною Котляр підписали акт технічного огляду пам’ятки історії, який на їхню думку, знаходиться в доброму технічному стані і не потребує ні ремонту, ні реконструкції, ні реставраційних робіт.

Комісія відзначила іншу ситуацію: будинок по вулиці Марії Заньковецької, 11, що є пам’яткою архітектури місцевого значення, знаходиться в аварійному стані. І тому на засіданні 8 листопада 2016 року (протокол №21) рекомендувала постійній комісії міської ради з питань соціально-економічного розвитку міста, підприємницької діяльності, дерегуляції, фінансів та бюджету розглянути можливість передбачення коштів у міському бюджеті на 2017 рік для проекту реставрації даного будинку та прибудинкової території.

Нам зрозуміла позиція мешканців даного ще негазифікованого будинку, які за власні кошти замінили трухляві рами на сучасні пластикові, намагаються створити для себе якийсь житловий комфорт. О.М.Покрасьон, який займає родиною із чотирьох чоловік квартиру на першому поверсі загальною площею 39 кв.м., показав нам витяг з рішення виконкому від 28 січня 2016 року за № 22 про надання дозволу на перепланування в квартирах за позитивним висновком відділу містобудування та архітектури і проект отієї самої прибудови. Інший мешканець поздирав зі стіни оті знамениті ніжинські кахлі, які милували око актриси та її видатних і маловідомих гостей.
– А для чого ж тоді треба було підписувати охоронні грамоти? –резонно запитали ми у Валерія Примаченка. І почули у відповідь : – А я що, повинен там стояти?

Складається враження, що чиновників влаштовує відсутність коштів у бюджеті міста на його історичний благоустрій. Вони використовують це як «відмазку» від роботи. Їх дратує і чужа ініціатива, яка вимагає трудових зусиль. Уже багато років директору фірми «Сяйво» Миколі Шкурку мозолить очі Спасо-Преображенська церква, що межує з його територією. Подія 1861 року перетворила цей храм на духовну святиню усього свідомого українства. Адже на цьому подвір’ї 17 травня 1861 року зупинялася похоронна процесія і відбулася панахида під час перезення тіла Т.Г.Шевченка дорогою з Петербурга до Канева. Про це нагадує встановлений ніжинцями меморіальний знак. Храм, якому близько 250 років, є рідкісним взірцем українського бароко трьохбанної будови. Вони розташовані на одній осі з Заходу на Схід, символізуючи зв’язок між двома цивілізаціями та ключове розташування України і, зокрема, Ніжина між двома світами.

Розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 26.05.1999 року за №270 церкву передали в безоплатне користування релігійній громаді УПЦ КП. Першочергові протиаварійні роботи з відновлення конструкції купольної частини та покриття її міддю були виконані у 2004-2005 роках за доброчинні кошти. 22 березня 2002 року освячено та встановлено хрести над відреставрованими куполами храму. Організаційну та фінансову підтримку надали голова Верховної Ради України Іван Плющ і Київський міський голова Олександр Омельченко.

За ініціативою громадськості Спасо-Преображенська церква в Ніжині включена до Переліку пам’яток національного значення Чернігівської області, які потребують у 2011 році проведення робіт з виявлення, наукового вивчення, класифікації, інвентаризації і паспортизації. Департамент культури й туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної адміністрації підтримав звернення народного депутата Руслана Марцінківа до Прем’єр-міністра України щодо включення церкви до плану державного замовлення з реставрації пам’яток архітектури на 2014 рік. Але вся оця паперотворчість практичній справі не сприяла.

Наприкінці 2015 року Микола Шкурко, як голова Ніжинської міськрайонної організації «Благодійний фонд «Ніжен», зініціював зустріч громадськості з міськими головою Анатолієм Лінником. Порушуючи проблеми культурного розвитку міста, він зробив заяву про те, що «Ніжен» збирає кошти на реставрацію Спасо-Преображенської церкви і фірма «Сяйво» робить перший внесок – 100 тисяч гривень. 110 тисяч гривень через вже згадувану цільову програму передбачила і міська влада. «Але з обмеженим міським бюджетом, фактичного виділення коштів не було», – повідомив Миколу Шкурка начальник управління житлово-комунального господарства та будівництва Анатолій Кушніренко. Ще він нагадав, що благодійний фонд може сам замовити проектно-кошторисну документацію і передати її управлінню, яке при наявності необхідних коштів виконає роботи з реконструкції та реставрації. «…зверніться до користувача –релігійної громади і запропонуйте використати кошти фонду».

Виділені 110 тисяч гривень знайшлися вже наприкінці 2016 року, і благодійний фонд «Ніжен» самостійно замовив у реставраційній майстерні кошторис. Але організовувати ці роботи і контролювати їх виконання за своїми посадовими обов’язками зобов’язані управління житлово-комунального господарства та будівництва і управлінням культури і туризму Ніжинської міської ради.

Згаданий на початку статті арт-об’єкт простояв недовго – кажуть, що його зруйнували вандали. А може вони це зробили з любові до рідного міста?...

Надія ОНИЩЕНКО,
член Національної спілки журналістів України
Колаж Олени Іваницької: пам’ятні місця Марії Заньковецької в Ніжині