Про мобілізацію
Законопроект про мобілізацію нарешті потрапив на розгляд депутатів. Його ще допрацюють, щось змінять, але так чи інакше, він буде прийнятий.
Мобілізація зараз в усіх на вустах. І для того, аби дати відповідь, якою вона має бути, кожному потрібно відповісти самому собі на одне просте питання.
«Чи готові ми до поразки?» «Чи готові ви жити в окупації?» «Чи зможете ви працювати, робити бізнес, виховувати дітей під владою російських загарбників?»
Якщо відповідь «ні» – то мобілізація стає єдиним логічним рішенням для всіх.
«А чи не краще було б мобілізувати поліцейських, які хоча б мають певну фізичну підготовку, вміють стріляти», – спитав мене нещодавно пацієнт.
«Цікаве рішення. Тільки ви маєте бути готові, якщо вашу квартиру пограбують, чи вашу дитину зіб’є п’яний водій на переході – ніхто до вас не приїде, – відповіла я. – Чи готові ви вирішувати всі свої проблеми самостійно?»
З цієї ж серії – ідея мобілізувати пожежників. Вони також сильні, дисципліновані, безстрашні. Тільки коли прилетить ворожа ракета, або просто проводка замкне, гасити пожежу і рятувати родичів з-під завалів доведеться самотужки.
Популістичні кроки дуже легко вводять людей і оману. А держава, на жаль, не пояснює, що стоїть за цим популізмом.
Рішення про мобілізацію, насправді, варто було приймати на наступний день після початку повномасштабного вторгнення. Одразу після проголошення воєнного стану. Мобілізувати не лише людей, але й фінанси, промисловість, інфраструктуру. Тоді цього не зробили. Ба більше: є безліч історій, коли навіть добровольців, які прийшли до військкоматів в перші дні великої війни, не брали до армії. Хтось каже – не вистачало зброї і припасів. Хтось – не було політичної волі. Зараз ніби наявне і те, і інше.
Чому є страх мобілізації? Бо засоби масової інформації з подачі представників влади постійно замилюють людям очі. Ніхто не хоче засмучувати пересічного виборця, тому у випусках новин здебільшого все добре: мовляв, ось-ось новий контрнаступ, ось-ось вороги – дурнуваті боягузи – скінчаться, а тоді й до перемоги рукою подати. На жаль, війна – не комп’ютерна гра і не пропагандистський фільм, а окупанти – в жодному разі не слабаки й не ідіоти. А така позиція керівництва держави слугує дуже погану службу: розслабляє людей, і знищує в них готовність обороняти країну.
Має місце й зворотна ситуація: деякі лідери громадської думки, намагаючись сперечатись з офіційними новинами, навпаки згущають барви, і в них виходить, що все безпросвітно, що шансів на перемогу немає, і єдине, що лишилося – піти в бій і загинути з честю. Якщо надто райдужна картина світу розслабляє громадян, то надто чорна – лякає, вганяє в ступор.
Між тим, мобілізація – це не лише окопи й штурми. ЗСУ – величезний організм, де потрібні усі спеціальності. Можна водити вантажівку чи готувати їжу, можна піклуватися про поранених чи випускати дрони на замовлення Міноборони, берегти кібербезпеку в інтернеті та писати новини. Кожна людина може знайти собі заняття по силах і по хисту. Головне – розуміти, що це потрібно, і розуміти, для чого.
А щоб люди це розуміли – держава повинна розмовляти з ними. Розмовляти, як з дорослими людьми. Як з повноцінними громадянами. І тоді мотивовані громадяни мають усі шанси перемогти.
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ
Мобілізація зараз в усіх на вустах. І для того, аби дати відповідь, якою вона має бути, кожному потрібно відповісти самому собі на одне просте питання.
«Чи готові ми до поразки?» «Чи готові ви жити в окупації?» «Чи зможете ви працювати, робити бізнес, виховувати дітей під владою російських загарбників?»
Якщо відповідь «ні» – то мобілізація стає єдиним логічним рішенням для всіх.
«А чи не краще було б мобілізувати поліцейських, які хоча б мають певну фізичну підготовку, вміють стріляти», – спитав мене нещодавно пацієнт.
«Цікаве рішення. Тільки ви маєте бути готові, якщо вашу квартиру пограбують, чи вашу дитину зіб’є п’яний водій на переході – ніхто до вас не приїде, – відповіла я. – Чи готові ви вирішувати всі свої проблеми самостійно?»
З цієї ж серії – ідея мобілізувати пожежників. Вони також сильні, дисципліновані, безстрашні. Тільки коли прилетить ворожа ракета, або просто проводка замкне, гасити пожежу і рятувати родичів з-під завалів доведеться самотужки.
Популістичні кроки дуже легко вводять людей і оману. А держава, на жаль, не пояснює, що стоїть за цим популізмом.
Рішення про мобілізацію, насправді, варто було приймати на наступний день після початку повномасштабного вторгнення. Одразу після проголошення воєнного стану. Мобілізувати не лише людей, але й фінанси, промисловість, інфраструктуру. Тоді цього не зробили. Ба більше: є безліч історій, коли навіть добровольців, які прийшли до військкоматів в перші дні великої війни, не брали до армії. Хтось каже – не вистачало зброї і припасів. Хтось – не було політичної волі. Зараз ніби наявне і те, і інше.
Чому є страх мобілізації? Бо засоби масової інформації з подачі представників влади постійно замилюють людям очі. Ніхто не хоче засмучувати пересічного виборця, тому у випусках новин здебільшого все добре: мовляв, ось-ось новий контрнаступ, ось-ось вороги – дурнуваті боягузи – скінчаться, а тоді й до перемоги рукою подати. На жаль, війна – не комп’ютерна гра і не пропагандистський фільм, а окупанти – в жодному разі не слабаки й не ідіоти. А така позиція керівництва держави слугує дуже погану службу: розслабляє людей, і знищує в них готовність обороняти країну.
Має місце й зворотна ситуація: деякі лідери громадської думки, намагаючись сперечатись з офіційними новинами, навпаки згущають барви, і в них виходить, що все безпросвітно, що шансів на перемогу немає, і єдине, що лишилося – піти в бій і загинути з честю. Якщо надто райдужна картина світу розслабляє громадян, то надто чорна – лякає, вганяє в ступор.
Між тим, мобілізація – це не лише окопи й штурми. ЗСУ – величезний організм, де потрібні усі спеціальності. Можна водити вантажівку чи готувати їжу, можна піклуватися про поранених чи випускати дрони на замовлення Міноборони, берегти кібербезпеку в інтернеті та писати новини. Кожна людина може знайти собі заняття по силах і по хисту. Головне – розуміти, що це потрібно, і розуміти, для чого.
А щоб люди це розуміли – держава повинна розмовляти з ними. Розмовляти, як з дорослими людьми. Як з повноцінними громадянами. І тоді мотивовані громадяни мають усі шанси перемогти.
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |