Про їхнього Гітлера і нашого Стефаника

Двадцятирічний кресляр і акварелист Адольф Гітлер і тридцятивосьмирічний письменник Василь Стефаник водночас відвідували австрійський парламент (райхсрат).

Перший був у ролі стороннього спостерігача. Йому було цікаво стежити за засіданнями послів , які, окрім огиди і зневаги, нічого іншого в нього не викликали.

Другий був у ролі посла, точніше, заступником депутата В.Охрімовича, делегованого галичанами-русинами, а коли той посол зрікся мандату, виконував обов"язки депутата аж до скону Австро-Угорської імперії.

Отже, вільний слухач і депутат.

Перший ненавидів усіх депутатів, навіть від німців, які, на його думку, недостатньо відстоювали права своєї нації. Його дратувало те, що в залі часто звучали слов2янські мови. особливо чеська. А ще кипів люттю, коли бачив майже порожню залу, сонних депутатів, або чув раптові крики, метушню, шарпанину, що ледь не переходила в бійку.

Другий, як правило, мовчав на засіданнях, гортав свіжі газети, особливо цікавився кримінальною хронікою. Завдяки тим коротким інформаціям з"явилися на світ деякі новели ("Новина", наприклад).

Чи звертав увагу письменник на хлопця, який педантично сидів у гостьовій ложі і уважно за всім спостерігав ?

Чи цікавив чимсь геніальний новеліст загадкового спостерігача ?

У 1934 році , гортаючи часописи, Стефаник довго роздивлявся портрет нового лідера Німеччини і мучився питанням -- де ж він його бачив ?.. Стривай-стривай, чи не той це художник, який, розклавши мольберта, хвацько змальовував один із віденських замків ? Схоже. що він. Але як це -- художник і лідер такої країни ? Ага . так він же ходив у райхсрат. Ось для чого ходив...

Вони заходили в одні двері, випадково перестрівалися. Абсолютно різні.

Перший мав хист до малярства. Мріяв бути художником і архітектором. Не став. Подався у політику.

Другий, хоч і був у політиці, та відомий передовсім як майстер слова, новеліст, якого просто хочеться читати. І про якого завжди приємно згадувати...

На відміну від першого...

Василь КЛІЧАК