Про читання та навчання

Уроки читання в школі страшенно нудні. Прісні, як напіврозварена картопля. Я вже мовчу про те, що в онлайновому режимі цей предмет перетворився на фарс.

Син взагалі не цікавився й читав, аби я відчепилася. Жодного інтересу. Тексти з програми викликали в нього сонливість.

Але недавно все змінилося. І я дуже вигідно влаштувалася, мушу сказати))

Кілька вечорів поспіль Влад читає мені історію про квадратну людинку з Minecraft, яка живе на безлюдному острові та потрапляє у неприємні історії зі скелетами, павуками, монстрами тощо. Влад дуже любить ці історії, і оскільки я кажу, що стомилася сидіти за комп'ютером й болять очі, то він мені читає. Не хоче зупинятися. Потім коментує прочитане.

І я вкотре розумію, що звичайна шкільна освіта настільки застаріла, що мало цікавить сучасних дітей. І я не лише про читання, а й інші предмети. І підхід до дитини: треба виконати програму, здати завдання, жодного кроку вбік.

І коли мені подруга розповіла, що у Франції діти (третій клас) на уроках з ботаніки бігали (!!) по вулицях та шукали рослини з книг, то це викликало в мене справжній захват. Я не уявляю школярів та вчителів простої української школи за таким заняттям. Ну не можу. А на батьківських зборах вчителька (о, диво!) запитувала в батьків, чого вони хочуть від навчання. А також (ще більше диво!) дітей, якими вони бачать перерви та які предмети їх цікавлять найбільше. У нас на зборах нічого не питають, тим паче школярів))

Я не хочу зараз говорити про війну. Я хочу сказати про те, що дітей треба зацікавлювати. А в нас, мені здається, нічого так і не змінилося в освіті.

Я тут навела приклад із читання, проте сина поки що не цікавлять й інші предмети. І в мене питання насамперед до себе: як заохотити сина й зробити так, щоб це онлайнове навчання мало бодай якусь користь.

Наталія АНТОНЮК