Придністров’я без вогню
У складі делегації Української всесвітньої координаційної ради нещодавно я відвідав Придністровську Молдавську республіку, де на запрошення Спілки українців Придністров’я ми брали участь у святкуванні 20-річчя цієї авторитетної і діяльної громадської організації. Трішки історії й географії
Так само, як Дніпро ділить Україну на Правобережжя і Лівобережжя, Дністр ділить Молдову на західну правобережну частину і східну лівобережну, прилеглу до України. Проте Придністров’я — лише десь восьма частина Молдови. Та й уся Молдова невелика, 33 тисячі квадратних кілометрів (разом із Придністров’ям), що рівнозначно площі Чернігівщини. Втім, населене Придністров’я доволі густо: понад 500 тисяч осіб, але це теж одна восьма частина жителів Молдови.
Національний склад ПМР: приблизно по 30 відсотків молдаван, українців і росіян, решта — болгари, гагаузи, інші національності.
Історія самопроголошеної і ніким не визнаної Придністровської Молдавської республіки починається від 1990 року.
Національно-демократичні сили Молдови відкрито повели боротьбу за незалежність республіки. Але водночас у республіці відкрито проповідували ідею приєднання Молдови до Румунії. Кишинів узяв курс на румунізацію населення Придністров’я. Це стало першим фактором, що призвів до розриву. Другий фактор — економічний. Економіка Придністров’я була міцно пов’язана з прилеглою Україною, також із Росією, сильно інтегрована в СРСР. Політична і бізнесова еліта Придністров’я виступила і проти національної асиміляції, і проти розриву з СРСР, пішовши на розрив з Молдовою. 2 вересня 1990 року на з’їзді депутатів місцевих рад була проголошена Придністровська Молдавська радянська соціалістична республіка зі столицею в Тирасполі.
Молдова, звичайно, не змирилася із втратою Лівобережжя. Напруга між Кишиневом і Тирасполем наростала. Піком її стала війна між двома республіками 1992 року. Війна завершилася фактично поразкою Молдови. Придністров’я підтримала Росія, адже тут дислокувалася 14 армія Збройних сил СРСР, потім Росії. До погашення конфлікту долучилася міжнародна спільнота.
Війну було припинено. Але ситуація вже майже 20 років зависла в невизначеності.
З Шевченком на купюрах
Давно повинні були вивести із Придністров’я війська Росії, але чимало їх стоять там і далі, під приводом захисту величезних і ще не евакуйованих військових арсеналів колишнього СРСР. Для недопущення нового кровопролиття в республіці знаходяться міжнародні миротворчі сили, насамперед російські та українські військові.
Провалилося кілька планів об’єднання Молдови із Придністров’ям.
Натомість у краї відкрито сповідуються ідеї можливого приєднання Придністров’я до України, враховуючи історію, етнічний склад, урешті те, що з 1924 по 1940 рік уся Молдавія (такою тоді була назва) разом із Придністров’ям була автономною республікою у складі УРСР.
Українську мову тут розуміють усі, до кого б ми не зверталися. А от чули нашу мову не так часто: міста, як і скрізь, доволі русифіковані. Живе республіка бідненько. Дешеві в магазинах і на ринках хіба що садовина та городина, що й не дивно в цьому благодатному краї. Але хліб, масло, м’ясні та молочні вироби дорожчі, ніж в Україні. Республіка має власну валюту — придністровський рубль. Він на третину дешевший від гривні: за долар дають 10,5 рубля, за гривню — 1 рубль 30 копійок. На купюрах від 1 по 25 рублів зображений Суворов, який тут мало не національний герой, бо відвойовував ці землі у Туреччини. Але вже на купюрі в 50 рублів — Тарас Шевченко.
Українці Придністров’я
Отож ми приїхали на святкування 20-річчя Спілки українців Придністров’я. Святкування проходило на найвищому рівні, за підтримки влади Придністровської республіки, і тривало цілий тиждень. У Тираспольському державному університеті пройшла наукова конференція, присвячена українцям Придністров’я. Університет носить ім’я Тараса Шевченка, а на його подвір’ї встановлено пам’ятник Кобзареві.
Основні торжества пройшли в Тирасполі в Палаці республіки. Учасників урочистостей вітав — до речі, українською мовою — президент Придністров’я Ігор Смирнов. Представники Спілки розповіли про добрі справи українців. Їх чимало. Діє кафедра україністики в університеті, є українські школи й гімназія. У фойє Палацу була розгорнута виставка робіт народних майстрів. Видається газета «Гомін». Були численні виступи, вітання, нагородження відзнаками як Придністров’я, так і України. У святі взяли участь представники української діаспори Молдови, Росії, Америки.
Говорилося на ювілеї і про проблеми місцевого українства, зокрема про явно недостатню увагу та підтримку з боку Української держави. Тому з такою вдячністю українські громади республіки прийняли привезену нами продукцію Всеукраїнського товариства «Просвіта»: книги, компакт-диски, плакати. От би ще й таку допомогу від наших державних структур.
Справжнє сузір’я українських талантів побачили ми на святковому концерті. Щойно пройшов ІХ щорічний фестиваль української пісні Придністров’я «Пшеничне перевесло», лауреати якого виступили на цих урочистостях.
Ще один аспект діяльності Спілки українців — збереження національної пам’яті. Тим більше, що тут вона на кожному кроці.
Петро АНТОНЕНКО
Повністю стаття опублікована в газеті "Сіверщина" за 1 грудня. Читайте і передплачуйте авторитетну чернігівську газету!
| Читайте також |
| Коментарі (0) |