Президент і олігархи

Порошенко – чоловік багатий. Це точно. Але я би йому не заздрив. Й не тільки через війну. А тому, що він починає наступати на гаманці своїх колег – олігархів. Ось так і заявляє: «Сьогодні є чотири вороги, які працюють на знищення нашої державності. Це – олігархи, популісти, радикали і сепаратисти».

Ну, з трьома останніми все ясно і давно суспільство визначилося, хоча час від часу і хапається за їх гачки – то популістів, то радикалів. А ось олігархи наче є темою за шторкою, бо, мовляв, і сам же Порошенко з їх кола.

Це правда – він починав і варився в їх середовищі. Але зараз він – Президент. А логіка дій глави держави докорінно відрізняється від ґешефту олігарха. Тому й Порошенко мусить – і це зовсім не його поза – прибрати олігархів до рук і відігнати від корита. Якщо хоче бути Президентом...

Президент США Франклін Делано Рузвельт також був з багатіїв. І він же став одним з найпопулярніших президентів для всіх верств населення. Бо подолав велику депресію і зламав хребет Гітлеру та мілітаристській Японії.

Рузвельт у 1935 році, коли Америка ще не відійшла від зашпорів великої депресії, поставив вимогу перед конгресом про зниження ставок податків на невеликі доходи і збільшення їх для крупних.
Він пояснив, що «багатство нині не є результатом індивідуальних зусиль». Як і в Україні сьогодні. Адже ні Фірташ не складав копієчку до копієчки із власної зарплати, щоб купити «Титан», ні Ахметов не віднімав від шкільних сніданків сина, щоб зібрати гроші на «Київенерго», ні той же Порошенко не збудував своїми руками та потом і коштом своїх діда-прадіда фабрики «Рошен». Все це дісталося їм внаслідок перерозподілу суспільної власності і ніхто не береться ствердити, що той розподіл був справедливим.

Президент США не без почуття гумору порадив зібрані кошти від підвищення податку витратити на погашення державного боргу. Олігархам – монополістам Рузвельт пропонував самим погасити їхніми ж грошима дефіцит бюджету, за який саме вони й критикували його! Як тут було не збіситися!

Думаю, у Порошенка теж нема іншого шляху, крім приструнчування (фінансового) українських олігархів. Бо, звісно, якийсь час можна викручуватися за рахунок світової допомоги (тут Україні, як не дивно, легше, ніж Америці – тій ніхто не міг помогти), але ця лавка коротка. Зрештою, перекриття під’їздних щляхів до фірташівського заводу, що лишився у Криму, але без підвозу сировини з України жити не може сталося, не без відома Президента Порошенка, хоча й начебто руками громадських активістів. Порошенко шукає шляхи управи на своїх олігархів.

А вони, будучи людьми не дурними, маючи досвід російської розправи з олігархами (Гусинський втік після арешту, Березовський втік і був отруєний, Ходорковський сидів довго і нудно), якщо не зможуть приручити Президента, як це вони змогли з Ющенком, будуть поступатися. І тут вже питання тактики і сили волі.

Як і в США, в Україні олігархи та монополії є винуватцями багатьох бід економіки. В оточенні Рузвельта, чоловіка, підкреслюю, багатого, перемогла думка: капіталісти зі своєю сліпою спрагою наживи – винуватці кризи. Як влучно зауважив хтось в соціальних мережах, проблема не в тому, що бідним не вистачає, проблема в тому, що багаті не наїдяться. Тож Америка, еліта якої вчиться на досвіді історії, з поблажливим спокоєм і зі співчуттям дивиться сьогодні на українську владу, яка хоче і олігархам послужити (як Саакашвілі сказав про Яценюка, що служить то Коломойському, то Ахметову), і реформи зробити. Але так не буває. Доводиться вибирати.

В 1938 році Рузвельт створив комісію для розслідування монополізації в американській промисловості. Вказавши, що доходи 1,5 відсотка населення США дорівнюють доходам 47 відсотків (нічого не нагадує?) ,Рузвельт навів слова американського діяча 19 століття Д. Вебстера: «Найбільш вільна держава у світі не може довго існувати, якщо закони мають тенденцію створювати швидке накопичення багатства в кількох руках, лишаючи більшу частину населення в злиднях».

Найбільш радикальна промова Рузвельта стосувалася економічної забезпеченості, бо «люди в нужді – не вільні». Право на роботу, на достатню зарплату, право підприємців вести справи без владарювання монополістів ( а вони є навіть на прикладі транспортного перевезення в окремо взятому Чернігові), право на освіту (якщо точніше – можливість оплатити її) – це базові принципи, які були втілені в Америці перед війною, а в нас починають реально втілюватися в час війни з Росією і будуть – після неї. Бо суспільство подорослішало. І не боїться ні олігархів, ні Президента. Тож боротьба Порошенка з олігархами – закономірна, як те, що після літа приходить осінь.

Василь ЧЕПУРНИЙ