Політнє

Ми народилися з ним одної осені на одній вулиці.

Одної ж осені через сім років пішли в одну школу. Кожної зими злітали на лижах із Замкової гори. Кожної весни летіли в Долину нарцисів і збирали квіти для улюбленої вчительки. Кожного літа літали на гойдалках у парку Дружби і плавали в Тисі. А потім, як птахи, розлетілися хто куди. Він на крилах мелодій, я на крилах слів.

Якось, будучи у відрядженні в Хусті, я зустрів його на вулиці. «Ти не міняєшся», – сказав я йому цілком щиро. «Мабуть, літа обминають мене», – засміявся він. Був зеніт літа, а ми ще не були літні. А недавно, посеред бабиного літа, ми зустрілися в цілком іншій обстановці. І він був інший, як зрештою і я. «Життя пролітає швидше, ніж літні канікули», – сказав сумовито мій друг-однокласник.

І його вже немає в цій Осені.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, "Чарунки днів".