Головна › Новини › ПОГЛЯД
Політ пера
03-Січ-20 303 0.0 0
Ми жили з ним у карпатській пущі в хатині, прозваній Горове Гніздо. Після денних пленерів за травами кожен збавляв вечори по-своєму. Дідо Андрій «чинив приправи» із зілля, а я щось пописував.

«Мордуєш папір?» – запитав якось із лагідною посмішкою.
«І папір, і себе. Як гадаєте: що в першу чергу необхідно тому, хто хоче писати?»

«Необхідно писати».
«Легко сказати. А як писати?»

«Пиши так, ніби рятуєшся цим… – мовив тихо. А потім додав: – Пиши так, ніби рятуєш чиєсь життя…»
«А ви самі ніколи не хотіли написати книжку?»

«Хотів. Але таку книгу, яка б заговорила голосами птахів, звірів, комах, шелестом листя, шумом дощу, гуком вітру, шептанням джерел і дзвоном потоку… Та коли зрозумів, що се мені не підвладне, покинув затію. Але ти пробуй…»

«І що з того? Пробувати – не значить могти».
«Овва, братику. Може той, хто знає, що може».

Либонь, тоді вперше зародився здогад, що в книзі не тільки важливі оповідь, сюжет, стиль, мова, а передусім – сенс і настроєвість, які вона несе. Дух книги.

"Письмо щоденне".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ



Теги:Мирослав Дочинець, есеї, дід Ворон


Читайте також



Коментарі (0)
avatar