реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Ворон. Дідо і птах
23-Лип-20 934 0.0 0
Час до часу на дах нашоі хижі прилітав ворон. Дідо Андрій кидав йому розколотий горіх. Той видовбував зерня і залишав по собі пір‘іну.

«Мій приятель, мій брат, мій учитель, - сказав він якось про птаха. - Прилітав, коли я був дітвачком, коли пастушком ходив із козами, коли водив на полонину коней, коли поневірявся Румунією, коли воював за Карпатську Украіну, коли вікував у безлюдді Чорного лісу, коли гнив у карцерах Колими, бурив свердловини по Сибіру, полював в уссурійських хащах, саджав каучукові сади в Колхіді, будував маяки по узбережжях, обходив крем‘янисто-солоний Крит, і ось тепер, коли вернувся в родимі карпатські креси. Він тутки...»

«Невже весь час той самий ворон?» - подивовано запитав я.

«Ворон той самий. А час ні. Часу просто не існує, хлопче. Його придумали люди, аби впорядкувати своі спогади і плани. І аби, крім усього, боятися ще й старості та смерти... А в Бога часу немає. Вона не молода, не зріла і не стара. Вона вічна, як це небо. Ми ні, ми залишимо тут пір‘я, а вона полине далі - поза часом і понад простором...» - простягнув мені вороняче перо:
«Візьми і напиши про це. Напиши так, як душа хоче. Не чекай сприятливого часу. Часу не існує. Час - це пір‘інка на вітрі. Мт з вороном знаємо...»

Він і сам називав себе Вороном. «Я - ворон, котрий приніс Іллі скибку в пустелю».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. «Золотий час. Одкровення карпатського знатника».


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Мирослав Дочинець, есеї, дід Ворон


Читайте також



Коментарі (0)
avatar