Поїзд національного діалогу

Вчора на власному досвіді переконався, що поїзд Лисичанськ-Ужгород є прекрасним майданчиком для національного діалогу.

В дорозі з Сум на Київ мав намір послухати кілька лекцій канадського професора Джордана Пітерсона. Але коли я зайшов в купе і зрозумів, що сусідами є троє молодих хлопців з Донбасу, то в обох сторін відбувся певний культурний шок.

”Артьом, - дружелюбно протягує руку сусід - Водку будєш?” Я подякував і ввічливо відмовився. Зрозумівши, що я говорю українською, запитав: ”До Львова?”. Кажу ні, до Києва. ”А ми до Львова, а там как судьба ляжет”.
Хлопці сіли обідати. ”Козацька рада”, сосиски, мівіна. Запитали, чи не заважатиме мені музика. Кажу, якщо не гучно, то не заважатиме.

Під шансончик і якусь російську поп-музику хлопці розмовляли про життя. За показною бравадою відчувався страх і невпевненість. Я зрозумів, що їдуть вони на заробітки, напевно в Польщу. Не знаю з якої частини Донбасу ці хлопці (окупованої чи ні). Але відчувалося, що про Україну та її географію вони обізнані не дуже. Наприклад, про те, що Київ розміщений на двох берегах Дніпра, вони дізналися саме від мене.

Попутчики трохи почувалися незручно від того, що заважають мені своїм активним діалогом. Тому на кілька годин пішли грати в карти в сусіднє купе, за що я їм безмежно вдячний.

Повернулися вони вже перед Києвом, ледь тримаючись на ногах, і після невеликих приготувань лягли спати. На завершення нашої зустрічі Артьом вже намагався говорити зі мною українською. Хоч і з труднощами, але йому це вдавалося.

Перший етап національного діалогу відбувся задовільно. Успіхів Вам, хлопці!

Андрій РИБАЛКО