Поет, який розшифрував "Акурайку"

Творчий вечір Миколи Ткача в чернігівському музеї- заповіднику М.Коцюбинського планувався та й проходив, як поетичний. Дехто з присутніх був вражений кількістю поетичних його книг, вважаючи нашого земляка професором - етнологом.

Власне, так і є - уродженець Сахнівки Менського району дійсно є знавцем наших прадавніх звичаїв і вірувань, точніше - отого праукраїнського кола, на якому тримався рід і нарід. Та й зараз ще тримається, хоч і підточений репресіями, розбавлянням чужинецькими ідеями і мовою. Але є Микола Ткач і чудовим поетом.

Як ось тут: " Подихаю. Подумаю. Пожду.
Перебреду натому і остуду.
Осінній лист видвонює в саду.
Перетерплю. Подихаю. Побуду.

Якби ж то вчув. Чи хоч краєчком знав.
Коня б виводив з рубленої стайні.
А ніч така печально- мовчазна.
Якби ж то вже. Якби ж то вже остання".

Проте, коли Микола Ткач став говорити про мову Ісуса Христа (останні слова на хресті Він сказав мовою, яку не зрозуміли ні римляни, ні іудеї), багато хто недовірливо захитав головою, а старший його брат Михайло Ткач порадив ...читати вірші.

Я ж тоді мусив взяти слово, щоб нагадати, як Микола Ткач розшифрував мою дитячу колядку "Акурайку восім барку": "Як у райку в осім барку". І "барок" на санскриті - це дім. Як і "болд" - це дуб, через що й гори в Чернігові Болдині - тут подосі дуби ростуть. І хто після цього сміє сумніватися в прадавнизні нашої української мови?

Завдяки Миколі Ткачу я й дві свої книги назвав "Акурайку" та "В осім барку"...

Тож копайте, дорогий земляче, копайте і не зважайте на сумніви недовірливих, на випади критиканів - джерела треба відмулити, очистити, скільки вдасться.

Василь ЧЕПУРНИЙ
Фото з сайту музей Коцюбинського