Поет-- боєць, людина -- подвиг
Виповнилося 80 років Миколі АДАМЕНКУ. Правозахисник і поет, прозаїк і краєзнавець, він добре відомий в Україні. Складна доля, талановите перо, глибокі історичні дослідження привертають увагу багатьох шанувальників та — що важливо — фахівців. У Сосниці вшановано ювілей Миколи Адаменка урочистим вечором у районній бібліотеці, де було тісно від квітів і щироих слів. Від товариства "Просвіта" та редакції газети "Сіверщина" ювіляра вітав Василь Чепурний. А вашій увазі -- публікація Інеси Фтомової з газети "Сіверщина" за 22 грудня.
З одного боку — Микола Адаменко живе у своїй Сосниці начебто неспішним життям пенсіонера. Тримають із дружиною Ларисою невелике підсобне господарство, щось потроху роблять постійно в садибі — адже будинок потребує пильного господарського ока, а надто цей будинок, який упродовж багатьох років довго будували практично власноруч. Тут повиростали сини й донька, тут вже бігає зі своїми подругами жвава онука-школярка.
А з іншого боку — творча людина не може обмежитися самим лише господарством. Тож і пише потихеньку Микола Петрович і свої спогади, і художні твори, і публіцистику, і рецензії на прочитані книги сучасників.
На столі у великій кімнаті стоїть комп’ютер.
Микола Адаменко — рання пташка. Прокидається мало не вдосвіта і — за стіл. Найкраще працюється письменику зранку. 5 – 6 годин роботи щодня допомагають перебувати в гарній творчій формі. Ну а для підтримання форми фізичної — вправи по домашньому господарству: тут полагодити, там поремонтувати — щодня справ вистачає.
Телевізор? Є. Письменник має змогу дивитися 7 каналів. Книги? Активно читає сучасників. З останнього прочитаного — твори Ліни Костенко «Записки самашедшого» та Василя Шкляра «Чорний ворон».
А як щодо власної творчості? Чи не найголовніше творче дітище сосницького письменника — роман «Закон – тайга». Цей твір довго не міг вийти через політичні причини. Бо спочатку в ньому було дуже багато правди, із прізвищами включно. Тож довелося письменнику докладати свого хисту, щоб твір переробити і зробити романом. А до роману — які претензії?
Після виходу першої частини само собою написалася друга. Потім — третя. За нею — четверта… А от п’ята знову потрапила під репресії: серед її персонажів — образ Президента Віктора Януковича, який ще 5 років тому приїздив до Сосниці. Рецензентам не сподобалося авторське трактування цього образу, і роман залишається невиданим.
«От тобі й демократія, — гірко посміхається Микола Петрович. — Сказали категоричне «ні».
Хіба йому, який десятиліттями жив із підозрілим тавром «політичного» і займався друкуванням самвидаву, ображатися на це? Хіба що вкотре подив виникає. Як же так? Влада змінюється, а вчинки владоможців такі подібні.
— А якщо, Миколо Петровичу, звести всі Ваші написані книги «Закон – тайга» в одну, — цікавлюся, — товстенький том вийде?
— Не менше 700 сторінок, — з готовністю відповідає автор.
— А чи маєте зараз змогу друкуватися взагалі?
— Друкуюся постійно на сайті «Наша Сосниця», на сайті газети «Сіверщина».
Не припиняє Микола Петрович й спілкування зі своїми однодумцями та ровесниками. Чи не найголовніший сьогодні з-поміж них — Ростислав Іванович Доценко, також колишній політв’язень, перекладач. «Це мій товариш по зоні», — з теплотою згадує його Микола Петрович. І відчувається, що таких людей якщо й єднає щось спільно пережите, то вже назавжди.
Пережите не забувається. Воно просто менше болить. І дає змогу повніше осмислити день сьогоднішній. Тож і пише Микола Адаменко свої статті-роздуми.
Інеса ФТОМОВА
На фото: Микола Адаменко із дружиною Ларисою.
Фото автора
Вітаємо Миколу Петровича з днем народження і щиро бажаємо йому здоров’я і творчої наснаги на многії літа!
* * *
Бути свідком того, як на твоїх очах кількісно тане твоя нація, — дуже тривожно і некомфортно. Але ще тривожніше стає, коли усвідомлюєш — тане моральне і фізичне здоров’я поколінь.
* * *
Пригадую власне дитинство (типове дитинство воєнних і повоєнних років). Уранці так ще хочеться поспати, але мусиш швиденько схоплюватись, одягатись, умиватись, гнати корівчину до череди. До того ж холодна роса обпікає босі ноги , а ти мусиш переборювати той холод та інші незручності. І відчуваєш певну гордість, бо ти є рівноправний член родини, тим паче, що і мати, і дорослі сусіди не принижують тебе жалістю чи співчуттям — і це підносить тебе у власних очах. Так формується характер. Дитина готується до суворого дорослого життя.
* * *
Люди! Не будьте наївними! Навчімося жити назло ворогам! Рятуймо себе, щоб врятувати націю!
Микола АДАМЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |